Хочу покаятися! Від першої звістки про те, що в Україні, можливо, проходитиме футбольне Євро-2012, і аж до того моменту, коли я раптом збагнув те, про що зараз писатиму, я ніяк не розумів, для чого воно нам усім здалося?
Зрозуміло, що я не був прихильником Євро-2012 в Україні. Бо в моєму розумінні, країна спочатку має вийти на відповідний рівень власного розвитку, а тоді вже боротися за право проводити міжнародні заходи такого рівня. У нас же все вийшло навпаки – спочатку вибороли право, а потім кинулися спішно готуватися. І нічого доброго з цього бути не може, бо неможливо спочатку збудувати будинок, а потім готувати фундамент під нього. Навіть якщо будинок вже створений деінде, за найпередовішими технологіями, і його лишилося тільки привезти й зібрати на місці, все одно потрібно це місце готувати заздалегідь.
Зрештою, всі мої безрадісні прогнози щодо підготовки до Євро, на жаль, збуваються. І я не хочу черговий раз говорити про те, чого не зробили, а що зробили, але так, що краще б і не робили. Не буду також роздумувати про те, хто, як і скільки вкрав на цій підготовці, та яким чином український народ буде за все це розраховуватися. Скажу ще раз – жодного плюса від Євро-2012 в Україні я не бачив і жоден аргумент з протилежної точки зору мене так і не переконав.
Мене ніхто не може переконати, що нам зараз так дуже вже потрібні ці нові – великі й сучасні – стадіони. Бо краще наші команди грати від того не стали, кількість українських футболістів у професійних командах не збільшилась, а для розвитку футболу, мабуть, більш корисними були би десятки чи краще – сотні, а то й тисячі нових якісних полів по всій Україні. Ну, а якщо ті стадіони вже аж такі необхідні, то їх би й без Євро зубудували.
Ніхто не переконає мене, що Євро приведе до нас нових інвесторів та стане потужним каталізатором розвитку міжнародного туризму в Україні, бо на ці явища впливають зовсім інші – не футбольні – фактори.
І навіть той аргумент, що, завдяки Євро-2012 в Україні, наша Національна Збірна зможе нарешті зіграти у фінальній частині Чемпіонату Європи, зовсім не тішить моє вболівальницьке серце. Бо я би дуже хотів, щоб наша команда потрапила на цей турнір завдяки власній грі, а не завдяки зсуванню країни в боргову яму невідомої глибини. Бо навіть якщо якимось дивом – за збігом обставин, на такому улюбленому тренером “фарті”, внаслідок несподіваної максимальної самовіддачі й стовідсоткової реалізації себе на полі нашими гравцями, чи з якоїсь іншої причини – наша Збірна таки зіграє так, що нам не буде боляче й соромно за її гру, все одно це не стане приводом для моєї радості щодо проведення Євро-2012 в нашій країні. Бо футбол – це лише гра, а все, що зараз довкола цієї гри відбувається, – це вже серйозно. Бо це стосується не лише теперішнього, але й майбутнього.
І от, власне, про серйозне і про майбутнє я би хотів дещо сказати. Як всі ми чудово знаємо, поки одна частина українського суспільства “чекає на Євро”, інша частина – з не меншим нетерпінням і мріями про майбутні золоті гори – чекає на вибори. Я ж, як знаний сноб і зануда, не чекаю нічого доброго не лише від Євро, але й від виборів також. Бо чомусь мені вже давно здається, що змінити життя в Україні на краще можна лише революційним шляхом.
Причому, в даному випадку, я вважаю революцію не лише єдино можливим варіантом нових якісних змін в нашій державі, але й єдиним легітимним варіантом. А все тому, що я давно переконаний, що Конституція, як Основний Закон України, давно ігнорується владою в Україні, тож жоден крок цієї влади – яким би він не був – не може вважатися законним. Бо влада, яка не виконує закони, сама автоматично стає незаконною. Отож, єдиним законним кроком до змін, є масовий антивладний виступ народу, який потерпає від утисків цієї незаконної влади.
І тут нам, я маю на увазі народ України, може дуже стати у пригоді вищезгадане Євро-2012. Тому що Євро-2012 відволікає на себе увагу влади та її віднародоохоронних органів. Тому що Євро-2012 привертає увагу до України з боку політиків, журналістів та інших громадян не лише країн Європи, але й всього світу. Тому що Євро-2012 дає гарний привід для масових зібрань народу в один час в одному місці. Тому що Євро-2012 підігріває емоції людей, а підігріті емоції здатні розповсюджуватися не лише в межах футболу. Тому що на Євро-2012 приїде багато людей, яким не буде що робити в перервах між матчами, а допомога братньому українському народові у наведенні ладу в своїй країні може стати для кожного цікавим і незабутнім враженням на все життя. Врешті, тому що заходи Євро-2012 концентруються лише в чотирьох містах України, а революцію нам треба робити не лише в цих чотирьох містах.
Звісно ж, я не закликаю до деструкції. Ніякого ґвалту, сутичок, бійок, руйнувань, пожеж! Жодних безчинств, жодного насилля! Зрештою, я й не закликаю ні до чого – я лише висловлюю свої думки, якщо хочете – свої фантазії. І в межах своїх фантазій я бачу свідомих громадян моєї країни, людей, яким набридло жити в оточенні лайна і свавілля, людей, які мріють про краще – справедливе та відповідальне – життя і вірять у можливість здійсненя своїх мрій.
І от ці люди – без жодного зовнішнього спонукання, без спеціальної організації, без якихось дозволів від органів незаконної влади – просто починають свої власні, індивідуальні прояви громадянської активності. Хтось просто стає на якійсь площі, чи просто гуляє по вулиці, і там зустрічає своїх однодумців, своїх товаришів, своїх колег. І ось уже хтось висловив якесь своє власне гасло, хтось написав свій власний транспарант. Хтось висунув особисті вимоги, хтось заявив про своє бачення нової України та влади в ній. А там, дивись, до цих кількох людей потрохи почнуть приєднуватися десятки інших, а там може піде поголос через ЗМІ та інтернет – і ось вже, дасть бог, цих людей буде не сто, не двісті, а тисячі, десятки тисяч, а може й сотня тисяч набереться по всій країні.
А там, дивись, і надійде момент, коли повірять інші люди. І захочуть зробити власний крок на шляху до змін. І вийдуть на вулиці мільйони, й вимагатимуть справедливості та відповідальності від усіх. І коли всіх цих людей стане так багато, що вони зможуть висувати свої вимоги, обов’язкові до виконання, з’являться і провокатори, і вожді.
Щоправда, мої фантазії настільки ідеалістичні й такі далекі від реальності, що в них обов’язково присутні самоорганізовані сили безпеки, сформовані з чесних і вправних людей, які швидко нейтралізують усіх провокаторів та відокремлять маніпуляторів та демагогів від справжніх лідерів. Натомість вийдуть із затінку тисячі порядних, професійних і патріотичних людей, які готові будуть взяти на себе відповідальність і розпочати практичне здійснення омріяних змін.
І в цей момент, на хвилі всенародного піднесення, отримавши величезний емоційний та енергетичний імпульс, Збірна України заграє раптом впевнено і легко. Вона повірить у власні сили і їй вдаватимеіться усе. Вона гратиме так, як ще ніколи не грала жодна команда в усьому світі, і вона виграє в усіх!…
…А через двадцять років ми знову подамо заявку на проведення в Україні нового Євро, і ні в кого не виникне ні сумнівів, ні запитань. Ніхто навіть не запропонує поділити чемпіонат з кимось із сусідів, бо всі в світі знатимуть – Україна гідна того, щоб одноосібно проводити у себе чемпіонат! 
