Сашко Положинський

Володимир Сапа продовжує каратися в СІЗО
На жаль, призначене на 28 вересня засідання Палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області, на якій мало розглядатися питання про зміну запобіжної міри, не відбулося. Володимир Якович Сапа, хворий на бронхіальну астму, продовжує каратися в ізоляторі СІЗО.

Нагадуємо обставини справи: 10 вересня 2010 р. в Черкасах арештовано українського мецената, організатора численних патріотичних заходів, члена партії “Наша Україна” Володимира Яковича Сапу. Його звинуватили у співучасті у розкраданні бюджетних коштів, виділених на “Золоту підкову Черкащини”, не давши навіть ознайомитися з актами ревізії, яку проводили без участі директора – особи, що несе матеріальну відповідальність.
Черкаси переповнені чутками, що гроші пішли на розбудову маєтку тодішнього керівника області Олександра Черевка, який, покинувши “Нашу Україну”, подався рятуватися в Партію регіони, ставши радником нинішнього голови Черкаської обласної державної адміністрації Сергія Тулуба, фахівця з донецького вугілля. Тобто Черевка ніхто не чіпатиме, але хтось має відповісти за розкрадені кошти.
У вівторок, 28 вересня, відбудеться засідання Палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області, на якій розглядатиметься питання про запобіжну міру. Поки ж Володимир Якович Сапа, хворий на бронхіальну астму, перебуває в ізоляторі СІЗО.
Історичний клуб “Холодний Яр”, якому багато років усіляко допомагав Володимир Сапа, виступив із клопотанням до голови Апеляційного суду Черкаської області В. М. Подороги та до Голови Палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області. Це звернення підтримали відомі українські політики, журналісти, письменники і митці. На підтримку Володимира Сапи виступають все нові й нові організації та відомі особистості. Пропонуємо Вашій увазі текст клопотання Історичного клубу “Холодний Яр” та закликаємо протестувати проти арешту Володимира Сапу, здійсненого із грубими порушеннями закону.
Влада російських націоналістів почала наступ на дрібний бізнес, який тільки і може фінансувати український рух, та на конкретних меценатів, які фінансували українську справу. Станьте на захист Володимира Сапи!
Ось текст звернення: “Арешт Володимира Яковича Сапи, відомого в Україні мецената, добродійника, організатора численних патріотичних заходів, нас глибоко стурбував. Ми знаємо Володимира Сапу як сумлінну і глибоко порядну людину, творця добрих справ, патріота, що щиро працював на благо незалежної України.
За дієвої допомоги Володимира Яковича на Чигиринщині сім років поспіль проводиться міжобласне дитячо-юнацьке спортивно-краєзнавче свято “Холодноярські ігри”, присвячене пам’яті ватажка гайдамацького повстання Максима Залізняка.
У селі Мельники Чигиринського району колектив “Мехбуду” на чолі з Володимиром Сапою побудував пам’ятник холодноярським козакам, які загинули в боротьбі за незалежну Україну, на благодійних засадах відремонтував сільський клуб, школу, впорядкував братську могилу радянських воїнів.
Завдяки Володимирові Сапі у світ вийшло восьме видання знаменитого роману Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”, книги дослідника Національно-визвольних змагань 1920-х років Романа Коваля, краєзнавчий фотопутівник кореспондента газети “Голос України” в Черкаській області Лідії Титаренко, інші популярні видання з історії рідного краю.
До козацького свята Покрови, 9 жовтня 2010 р., в Мельниках заплановано відкриття пам’ятника письменнику Юрію Горлісу-Горському, спорудженому колективом “Мехбуд”. Ініціював побудову пам’ятника Володимир Сапа. Було б справедливо, щоб і він взяв участь у цих урочистостях.
Головні риси Володимира Яковича – моральність, чесність, непідкупність, доброзичливість. Володимир Сапа завжди відгукувався на прохання громадських організацій, шкільних колективів, музейних працівників, людей мистецтва, духовенства. Це людина, яка віддасть своє і нізащо не привласнить те, що йому не належить. Сподіваємося, що у відкритому суді Володимир Сапа зможе довести свою непричетність до порушення закону, які ймовірно вчинили інші люди. Просимо Вашого сприяння у зміні запобіжного заходу на підписку про невиїзд”.

Звернення підписали
Роман КОВАЛЬ, письменник, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха.
Олесь ДОНІЙ, народний депутат України.
В’ячеслав КИРИЛЕНКО, народний депутат України.
Василь ШКЛЯР, заступник голови Національної спілки письменників України.
Юрій ВИННИЧУК, письменник, лауреат премії Бі-Бі-Сі.
Іван МАЛКОВИЧ, письменник.
Василь ОВСІЄНКО, член Харківської правозахисної групи, лауреат премії ім. Василя Стуса, колишній політв’язень.
Тарас РОНДЗІСТИЙ, директор Центру національного відродження.
Ростислав МАРТИНЮК, тележурналіст, продюсер телепроектів “Особливий погляд” (УТ-1) та “Народний контроль” (5-й телеканал).
Сергій АРХИПЧУК, режисер, заслужений діяч мистецтв України.
Євген ЖОВТЯК, депутат Київської обласної ради.
Роман ЧАЙКА, журналіст 5-го телеканалу.
Любов КРИВОРОТ, депутат Обухівської міської ради.
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, кобзар, Заслужений артист України.
Лідія ТИТАРЕНКО, Заслужений журналіст України, кореспондент газети “Голос України” в Черкаській області.
Ольга ШАРАПА, директор черкаського музею “Кобзаря”, прапраправнучка Тараса Григоровича Шевченка.
Віктор КРЮЧКОВ, член Національної спілки художників України.
Валентин СІРИЙ, заслужений художник України.
Микола ТЕЛІЖЕНКО, заслужений художник України.
Олександра ТЕЛІЖЕНКО, заслужений художник України.
Ольга МАЗУРЕНКО, завідувач відділу історії Черкаського обласного
краєзнавчого музею,
Дмитро БУР’ЯН, скульптор.
Віктор КРЮЧКОВ, скульптор, член Національної спілки художників України.

Звернення підтримали
Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української Гельсінкської спілки з прав людини.
Іван МАКАР, адвокат, колишній політв’язень.
ІОАНН, єпископ, керуючий Черкаською єпархією УПЦ Київського Патріархату.
Сергій КОЗАК, головний редактор газети “Літературна Україна”.
Дмитро та Віталій КАРПАНОВИ , письменники.
Людмила ШУЛЬГІНА, професор кафедри менеджменту Національного технічного університету України “КПІ”, доктор економічних наук.
Тарас СИЛЕНКО, кобзар, Заслужений артист України.
Василь ЛИТВИН, кобзар, Заслужений артист України.
Антоніна ЛИТВИН, поетеса, художник.
Олександр ДИСКАНТ, сільський голова села Медведівки Чигиринського району,
Богдан ЛЕГОНЯК, завідувач філії “Холодний Яр” Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”.
Володимир ТИМЧУК, майор, голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України.
Валерій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, голова Екологічного клубу “ЕОЛ” м. Южне Одеської області.
Алла ТЮТЮННИК, письменник, президент Херсонського фонду милосердя та здоров’я.
Олексій РЕДЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України.
Ігор ГЕРИЧ, доктор медичних наук, професор хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Олекса РІЗНИКІВ, поет, член Національної спілки письменників України, колишній політв’язень.
Микола КОРОБКО, голова Криворізького міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Ольга СВІДЗИНСЬКА, редактор,
Олесь ШЕВЧЕНКО, правозахисник, колишній політв’язень.
Євген ЯНКЕВИЧ, молодіжний діяч, нагороджений відзнакою Міністерства сім’ї, молоді та спорту України “За активну громадську діяльність”, лідер рок-ватаги “ДельТора”.
Олег КУЦИН, голова Закарпатської обласної організації ВО “Свобода”.
Сергій КУЦАН, підприємець.
Владислав КИРИЧЕНКО, підприємець.
Юрій ЮЗИЧ, історик.
Олександр СЕВЕРИН, кандидат юридичних наук, радник ВГО Альянс “Майдан”.
Юрій РУДНИЦЬКИЙ, журналіст, письменник.
Юрій СИДОРОВ, юрист, Москва, Росія.
Орест СТЕЦЬ, менеджер, Польща.
Олена ШОСТКО, кандидат юридичних наук, доцент.
Ірина КАЛИНЕЦЬ, письменниця.
Ігор КАЛИНЕЦЬ, письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка.
Стефанія ШАБАТУРА, художниця.
Марія БАБІЙ, член Конгресу української інтелігенції Львова.
Дмитро СІНЧЕНКО, журналіст, поет.
Андрій МАЛЯС, голова Одеської МО ВО “Свобода”.
Ігор СЕМИВОЛОС, Центр близькосхідних досліджень.
Ігор МАРКОВ, завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту
народознавства НАН України, політолог.
Маркіян ҐУДЗ, провідник Організації “Вічна Україна”, учасник Громадянського руху “Відсіч”.
Мирослава ЧУЧУПАКА, колегіантка ЄКПіУУ.
Валерій СЕМИВОЛОС, журналіст, публіцист.
Загальні збори Чернігівської обласної організації ВО “Свобода”, зокрема Андрій МІЩЕНКО, голова; Костянтин ЛУБЕНЦОВ, голова Прилуцької міської організації ВО “Свобода”; Ігор СМАЛЬ, кандидат географічних наук, доцент Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя; Павло МИХЕД, доктор філологічних наук ,провідний науковий співробітник Інституту літератури АН України, Дмитро БАРНАШ, директор Прилуцького кабельного телебачення “ТІМ; Віталій ЮРОЧКО, благочинний м. Прилук та Прилуцького району УПЦ КП; Андрій КУЖЕЛЬ, студент Чернігівського НПУ ім. Тараса Шевченка, голова Чернігівської молодіжної організації ВО “Свобода”; Валерій ЧЕРНОВ, директор ПП “Енергія”, всього 57 осіб.
Тарас ВОЗНЯК, головний редактор Незалежного культурологічного журналу “Ї”, Львів.
Ігор ШЕЛЕВИЦЬКИЙ, доктор технічних наук, Кривий Ріг.
Мирослава АНТОНОВИЧ, завідувачка кафедри міжнародного права Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Звенислава КАЛИНЕЦЬ-МАМЧУР, к. б. н., проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Ганна КУЗЕМСЬКА, “Наша Парафія”.
Ірина МАГРИЦЬКА, голова Луганської обласної філії Асоціації
дослідників голодоморів в Україні, кавалер ордена княгині Ольги.
Василь ГОЛОБОРОДЬКО, письменник, лауреат Національної премії імені
Тараса Шевченка.
Олександр КРАМАРЕНКО, Заслужений журналіст України.
Віра АННУСОВА, голова Біловодської районної правозахисної
жіночої організації “Первоцвіт”.
Юрій ЄНЧЕНКО, голова Луганського обласного історико-
просвітницького благодійно-правозахисного товариства “Меморіал” імені Василя Стуса.
Ігор ЗАПРУДСЬКИЙ, голова Луганської профспілки “Підприємці Луганщини”.
Римма БІЛОЦЕРКІВСЬКА, голова громадської організації “Правовий простір”, м. Сіверодонецьк.
Юрій КИСЕЛЬОВ, голова Луганського обласної організації “Об’єднання українських націоналістів-державників”.
Олег МАЦЕХ, голова Львівської обласної організації політичної партії “Громадянська позиція”.
Оксана КОЛІСНИК, журналіст, Черкаси.
Наталія КЛЯШТОРНА, журналіст. М. Київ.
Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичний наук, Національний університет ім. Тараса Шевченка.
Ірина ПЛЕХОВА, директор Інформаційної агенції культурних індустрій, Київ.
Тарас ЛІСЕВИЧ, хірург-стоматолог, Стрий.
Василь КАПКАН, ініціатор заснування української громади у Литві у 1988 р.
Ольга МЕТРЕВЕЛІ, голова Асоціації Українок Грузії ім. Олени Теліги.
Олексій КАЦАЙ, член Національної Спілки письменників України.
Іван-В’ячеслав СЕРГІЄНКО, кінопродюсер, драматург, Київ.
Олена ОМЕЦІНСЬКА, математик, викладач, Київ.
Олександр МИСЛІНСЬКИЙ, пасічник, Бар.
Олександр ДАВИДЕНКО, пасічник, Трахтемирів.
Ігор ЗАПОРОЖЕЦЬ, поет.

Микола ГОРДІЧУК, журналіст, лідер гурту “Своєрідне”, м. Кам’янець-Подільський.
Орест КРИСА, музикант.
Олег КУЗАН, підприємець.
Олег ГОЛОВАТЕНКО, головний редактор ТРК “Високий Вал”, Чернігів
Олег ГУЦУЛЯК, письменник, директор Інституту стратегічного аналізу
наративних систем, віце-президент Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника.
Ольга САЛО, дизайнер, учасник Громадянського руху “Відсіч”, Львів.
Анатолій ІВАЩЕНКО, голова організації “Подих Волі”.
Ігор СТЕПАНОВ, БФ “Взаємодопомога”.
Соломія ТАЛОХА, студентка Львівського Національного університету ім. Івана Франка.
Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ, гурт “Тартак”.
Вікторія СТАХ, літератор, журналіст.
Степан ВІНЯРСЬКИЙ, член Національної спілки журналістів України.

Історичний клуб “Холодний Яр” закликає депутатів усіх рівнів, журналістів, політиків, діячів мистецтв та всіх інших приєднати свій голос на захист Володимира Сапи, який чимало зробив для національного відродження на Черкащині та в Україні.
Прошу писати на мою електронну адресу.

З повагою
Роман КОВАЛЬ
Koval_r@ukr.net

Шановний Валерію Івановичу!

Нам стало відомо, що на території України, Службу Безпеки якої Ви очолюєте, почастішали випадки вшановування, шляхом встановлення пам’ятників, відкриття музеїв, наіменування вулиць, населених пунктів, навчальних закладів та сільськогосподарських підприємств, проведення тематичних вечорів, урочистих концертів, мітингів та інших масових заходів, шляхом вивчення творів та розповсюдження портретів (в тому числі й через друк на  банкнотах національної валюти), колишнього державного злочинця, націоналіста і ксенофоба, Шевченка Тараса Григоровича.

Так звана творчість вищеозначеного Тараса Григоровича – це суцільний потік ксенофобії, агресивного націоналізму, анархічного мілітарізму та прямих закликів до фізичного знищення українцями представників інших національностей без розбору. При цьому пан Шевченко культивує, а скоріш за все – явно пропагує, використання різних типів холодної зброї. В якості прикладу можемо навести фрагмент одного із його текстів:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?? Засівали,
І рудою поливали…
І шаблями скородили.

Особливо небезпечними, на наш погляд, є твори, в яких автор занадто реалістично і правдиво описує стан сучасної України. Ось один із уривків вірша “Розрита Могила”, в якому цей писака, фарбомаз, цей кар’єрист, вискочка, колишній кріпак, який хитрощами та інтригами потрапив у вищі кола столичної еліти, принижує громадян України зневажливим звертанням “нерозумний сину”:

Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю…

…Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати.

Як бачимо, автор ніяк не може утриматися ні від ксенофобської риторики, ні від образ на адресу людей, які не словом, а ділом сприяють побудові нової країни на теренах колишньої – архаїчної і безпорадної – України!

Особливу увагу просимо звернути на писання Тараса Григоровича, в яких він, на власному прикладі, не лише заохочує до протиправних дій, спрямованих на революційні зміни в державі та встановлення соціальної справедливості:

Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави…

…Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані
І у ченця, як трапиться,
Нехай не гуляє,
А Святе Письмо читає,
Людей поучає,
Щоб брат брата не різали
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.

але й викладає план розгортання цих масових протиправних дій, вказує на основні джерела соціальної напруги й нестабільності та відверто називає імена зачинщиків:

Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
«Гине шляхта, гине!
Гине шляхта! Погуляєм
Та хмару нагрієм!»
Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє.
А найперша Медведівка
Небо нагріває.
Горить Сміла, Смілянщина
Кров’ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь. По Поліссі
Гонта бенкетує,
А Залізняк в Смілянщині…

З метою возвеличення націоналістичних ідей та героїзації державних злочинців, підданих анафемі ще за велінням відомого гуманіста і просветителя Петра Першого, добродій Шевченко Т.Г. звертається зі своїми “батьківськими повчаннями”, написаними в дусі кращих зразків гебельсівської пропаганди, до всіх псевдопатріотів України. При цьому тексти явно спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людиноненависницьких настроїв, так як під виглядом “патріотичних закликів”, ховають у собі пропаганду і вихваляння націоналізму, колабораціонізму та ксенофобії:

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..

…Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..

Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.

Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.

Просимо також звернути увагу на блюзнірське заперечення паном Шевченком, цим німецьким наймитом, таким собі козачком – натирачем енгельгардтівських чобіт, найновіших тверджень сучасної української історичної науки. Більше того, “вельмишановний”  Тарас Григорович ще й безпідствно ображає усіх тих, хто ці історичні твердження проголошує, і погрожує цим чесним людям розправою:

«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в наший истории…»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Викладені вище тексти зневажають пам’ять числених жертв, які здійснювали злочини проти українського народу впродовж всієї історії його існування.

Враховуючи все, викладене вище, просимо Вас хоча б забезпечити виконання Конституції України.

З повагою, громадянин України Положинський О.Є. та, сподіваюсь. безліч інших громадян.

Запрошує
прийняти участь в семінарі з козацького бойового мистецтва «Спас»
(бойове мистецтво козацьких розвідників – пластунів).

2-3 жовтня в околицях Рівного, на відкритому повітрі за будь-якої погоди відбудеться семінар зі Спасу.

Програма семінару:
1) Гойдок як рухова основа Спасу.
2) Ударна техніка
3) Кидкова техніка
4) Робота ножем
5) Морально-психологічна підготовка
6) Дистанція як фактор бою
7) Робота проти групи

Тривалість занять:
Перший день: з 11.00 до 19.00
Другий день: з 9.00 до 15.00
Семінар проведе інструктор Вячеслав Бондар (м. Київ)
Варіанти ночівлі обговорюються – можливе проживання в наметах (приймаюча сторона забезпечує туристичне спорядження)
За колективним рішенням учасників можлива організація польової кухні.
Обов’язково при собі мати:
- бажання вчитися та тренуватися
- їжу для підтримки сили
- зручний одяг для занять
Вартість участі – 200 грн.
Технічні питання вирішуються з організаторами. Заявки на участь приймаються до 30.09.2010р. за електронною адресою: rivne_spas@mail.ru

Рівненська обласна федерація козацького бойового мистецтва “Спас”
спільно з Дитячим козацьким товариство Рівненщини

Організовує дводенні туристичні походи по історичним пам’яткам Рівненської області

Учасником можуть стати всі бажаючи віком від 17 років.
Собівартість перебування одного учасника 90 грн.

Походи будуть відбуватися в будь яку погоду з періодичністю раз в місяць.
Перший похід відбудеться 17-19 вересня

Довідки за телефонами:
050-689-02-49, 093-46-70-731, 067-370-52-24
e-mail: rivne_spas@mail.ru

Київ – чарівний куточок України, одна з найзеленіших столиць Європи, одне з найкрасивіших міст Старого Світу. Але нажаль, також найбільш засмічена столиця у Європі. Нам є що показати гостям, які відвідують Київ. Але що залишається у їх пам’яті? Крім чудових краєвидів та дивовижної архітектури, гостей вражає засміченність наших вулиць та парків.

Щоб привернути увагу до цієї болючої проблеми та долучитись до її вирішення ініціативна групи „Let’s Do It Ukraine!” створила проект „Зробимо Київ Чистим 2”. У першій акції „Зробимо Київ Чистим”, яка відбулася 5 червня 2010 року, взяли участь понад 500 киян. Тоді нам вдалося прибрати 18 парків. На вторинну переробку було вивезено 2280 кг скла та 371 кг пластикових пляшок. У другій акції , яка запланована на 25 вересня 2010 року, ми ставимо за мету прибрати якмога більше парків Києва.

Громадська ініціатива „Let’s Do It Ukraine!” діє у межах міжнародного руху „Let’s Do It World!”. Акції з масового прибирання міст та країн у рамках проекту „Let’s Do It” були започатковані у Естонії в 2007 році. На перше прибирання 3 травня 2008 року зібралося понад 50 000 людей (усе населення Естонії – 1,3 мільйона). На сьогоднішній день прибирання пройшли у Словенії (250 000 людей), Латвії (150 000 людей), Португалії (100 000 людей), перше пілотне прибирання пройшло у Делі (Індія). 25 вересня 2010 року також відбудеться велике прибирання у Румунії та 26 вересня 2010 року – у Делі (Індія).

У суботу, 25 вересня 2010 р. запрошуємо всіх охочих взяти участь у спільному прибиранні київських парків – громадської акції „Зробимо Київ Чистим 2”. Настав час спільними зусиллями прибрати парки. Час відчути що тих, хто піклується про чистоту свого довкілля – чимало. Ми закликаємо всіх небайдужих Киян приєднатись до нашої ініціативи. Чим більше людей нас підтримають та допоможуть, тим потужніший ефект ми створимо. Тим більше людей задумається про те, що сміття варто донести до урни. Переможемо бруд та сміття разом!

Реєстрація та координація учасників прибирання відбувається на сайті громадської акції „Зробимо Київ Чистим 2”: http://letsdoit.org.ua.
Якщо ви підтримуєте проект і плануєте прийти на прибирання, будь ласка – зареєструйтесь: http://letsdoit.org.ua/?page_id=1335.

Проект підтримують інтернет-спільнота „Захоплюючий Київ”, молодіжне об’єднання „ВАРТО” (Дмитро Іванов), Олексій Федоров (студія „decollete”), компанія „Віз-дізайн” (Ілля Бахвалов, Деніс Дмитренко), Ольга Скуратівська, Олексій Цимбаленко, Тамара “Гурзуфф” Компанец та багато інших небайдужих киян.

Організатори

Малюта Дмитро, ініціатор та координатор проекту „Зробимо Київ Чистим 2”. Тел: (093) 56-273-60, (098) 286-81-77. e-mail: uatwitter*gmail.com

Пивоваренко Юрій, ініціатор та координатор проекту „Let’s Do It Ukraine!”, „Зробимо Київ Чистим” та „Зробимо Київ Чистим 2”. Тел: (063) 877-20-03. e-mail: yuri*letsdoit.org.ua

Фінберг Арсеній,  координатор проекту “Захоплюючий Київ”. Тел : (050) 334-23-48.  e-mail: myshyak@gmail.com

Попросили мене допомогти розповсюдити інформацію. Мене самого там не буде, але якщо вас зацікавить – бажаю приємно провести час!

http://gomilsha.org.ua/fest/

Завтра планується акція протесту проти антиукраїнської діяльності так званої “Служби Безпеки України”. Ось інформація від одного з організаторів акції – Володимира В’ятровича:

“Привіт усім!

Дякую, що відгукнулися на заклик прийти на акцію. Багато відгуків було з поза меж Києва і закордону. Тож маємо можливість поширити акцію.

В Києві збираємося о 13 годині на вул. Володимирській 31 (біля кафе Містер Снек) в середу 15 вересня.  Організовано підходимо до Володимирської 33 де пояснюємо причину нашого пікету і залишаємо під входом CD з “таємною інформацією”. Довгого мітингу не буде – 2-3 виступи, один з них представник політв’язнів минулого.

З собою бажано мати CD із записаною інформацією з електронного архіву і невеликий плакатик “Забілий віз інформацію для мене!”.

Озвучка, великі плакати, юридичний та інформаційний супровід  забезпеченні, хоча будь яка допомога вітається. Аналогічні акції можна й треба провести в регіонах.

Прохання заздалегідь інформувати про це і давати реліз, фото та відео матеріали після їх завершення. Закордоном акцію можна провести біля дипломатичних представництв України.

Будуть питання пишіть.”

kitvol@gmail.com

Від себе додам, що багатьох потенційних учасників ми вже втратили, бо вони “політикою не займаються”. Але, на мою думку, це не політинча акція, а громадянська. Звісно, як завжди, на акції можуть бути і представники якихось політичних сил з власною символікою. Але це вже їхнє рішення і воно не повинно відлякувати інших свідомих громадян. Головне, що зробить кожен з нас.

Як акції проходитимуть в інших містах – я не знаю. Знаю тільки, що приводом стало ось це:

…Записувалося кілька місяців тому. Я вже й забув про нього, а тут “5 канал” його видав у ефір. Добра людина щойно дала посилання на нього і я одразу ж викладаю тут – для зацікавлених.

Щоправда, з невідомих мені причин, “викладач” цього відео в інтернеті назвав мене “Алехандро”. Може думає, що це відео зацікавить тих, хто шукатиме в інтернеті пісню з такою назвою? Маю сумніви, що зацікавить.

…Мене запитували, чи будуть “Дрібнички-2″? Що ж, хай будуть…

Переїзд.
Стоїмо на залізничному переїзді десь у районі містечка Білокоровичі, що біля Олевська в Житомирській області. Шлагбаум опущений, червоні вогники блимають – ось-ось має проїхати потяг. Та він щось довго не їде – так довго, що тітонька у помаранчевій жилетці має змогу спокійно попідмітати дорогу поміж коліями. З обох боків переїзду вже зібралися чималенькі автомобільні черги – адже там зараз зробили об’їзд на трасі Київ-Варшава, яку знову взялися оновлювати. Автомобілі чекають, потяг все не їде, а жіночка все підмітає. Солом’яний віничок весело літає туди-сюди, а нудьгуючим водіям тільки й лишається, що спостерігати за його майже танцювальними рухами. Аж ось прибирання скінчилося і господиня переїзду йде до своєї робочої комірчини. Мабуть, нарешті, проїде потяг! Але його знову немає. Натомість жіночка у безрукавці кольору мароканського апельсина, закінчивши наведення порядку на проїжджій частині, просто піднімає шлагбаум і вимикає червоні вогні. Проїзд очищено – і в прямому, і в переносному сенсі!

Єднання.
Фестиваль “Кордон” має сприяти братньому єднанню українського та польського народів. Але що то за єднання, якщо на українському боці своя сцена і своє свято, а на польському – свої? То ще добре було б, якби можна було вільно переходити з одного боку на інший. А так, коли ми вже були на сцені, я спитав, чи є серед публіки хтось із поляків, то, здається, лише один чоловік руку підняв. Ото ми класно поєдналися!

Караваєві Дачі.
Один знайомий журналіст розповів мені на “Кордоні”, що на тому місці, де проходить фестиваль, раніше було село. Коли кордон прокладали, то село терміново, як це часто робилося в СРСР, пересилили трохи далі – вглиб української території. А село те колись належало родині Караваєвих. Якийсь їхній предок, що працював у суді, викупив його, коли воно продавалося за борги, і з того часу родина там оселилася. Що цікаво – нащадки дворян Караваєвих ще й досі мешкають у тому селі та все чекають того часу, коли зможуть собі повернути київські Караваєві Дачі, які колись також належали одному їз їхніх родичів. Звісно, останнє – то мій жарт, а все інше – правда. Якщо не брешуть…

День Незалежності.
У цей день від мене ніщо не залежало і я не залежав ні від кого. Прикро, звісно ж, що не знайшлося у цьому святі місця для повноцінного концерту гурту “Тартак”, зате й не довелося нам виходити на сцену “під патронатом”, “за підтримки”, “від імені” та все таке інше. Нема концерту – то значить є відпочинок. Поїхав собі до Союзівки на Дністер, віднайшов у їхній бібліотеці “Собор” Олеся Гончара і на День Незалежності святково його прочитав. Давно я збирався прочитати цей роман, через який, свого часу, пан Олесь нажив собі чимало неприємностей, і ось, нарешті, здійснив задумане на честь свята. Про книгу можу сказати одне – сподобалася! Виправдала мої сподівання на всі сто відсотків! Звичайно, є в ній трохи якоїсь совкової наївно-романтичності, чи щось таке, але якби я її прочитав до того, як дав це інтерв’ю http://www.day.kiev.ua/307248, то “Собор” би з’явився у списку рекомендацій.

Космач.
Я там вже бував двічі. Перший раз їхав туди на такому автобусі й у такій колоритній компанії, що Кустуріца відпочиває зі своїми балканськими темами. Вдруге возив туди на свято Мирослава Симчича – сотника Кривоноса, який по дорозі показав мені місце Рушірського бою, розказав усе докладно, та пояснив, що, де і як відбувалося. А оце зараз були мої вже треті коротенькі відвідини Космача, який вартий того, щоб колись таки заїхати до нього надовго. Якщо вас цікавить щось особливе про Космач – питайте сільського Голову пана Дмитра Пожоджука. Він вам усе цікаво розкаже, а як будете чемними, то ще й покаже щось таке, чого ви ще може і не бачили ніколи. А мені цього разу від пана Дмитра дісталися дві книги в подарунок та кілька цікавих історій, яких я вам не розповім, бо не знаю, чи можна. Самі просіть пана Дмитра, як вам треба! А я тільки скажу, що цього року Космач дуже постраждав від води. Є навіть небезпека того, що половину села знесе тією водою. І селяни вже просто волають про допомогу, але ні влада, ні опозиція на ці волання не реагують. Тож маю прохання до всіх, в кого є якісь контакти у журналістських колах – як хто має можливість, хай зроблять репортаж, напишуть в газеті, покажуть по телебаченню – може хоч так щось трохи допоможуть…

Думка.
Прийшла вона до мене після того, як пан Дмитро Пожоджук розповів мені, що представники діючої влади аргументували своє небажання допомагати Космачу словами: “Ви ж за нас не голосували, то чому ми повинні про вас дбати?”. Якщо це дійсно так, то виходить, що для тих, хто за них не голосував, вони і не влада? Чи як? Я так розумію, що вибори – це обмін зобов’язаннями. Ми балотуємося і беремо на себе певні зобов’язання, ви голосуєте і за кого віддаєте свої голоси, той свої зобов’язання і виконує. Якщо ж переможець виборів гарантує виконання своїх зобов’язань лише тому, хто безпосереньо за нього голосував, то значить всі, що не голосували, теж ніяких зобов’язань щодо переможця не мають. Цікава виходить ситуація… То що – у мене і Президента тепер немає?!

Гриби.
Після перших дощів поїхали ми за грибами. Дядько мій – знаний грибник – наважився показати свої коронні місця, які звик тримати в таємниці. В першому місці ми залізли в такі хащі – мокрі та густі – що грибів я ще не бачив, а штани вже підмочив. Гриби там були точно, переважно – красноголовці, але їх сумлінно повизбирували люди, які приїхали значно раніше за нас. Зрозумівши це, поїхали ми в друге місце. Там мій брат майже одразу знайшов красунчика-білого, ми всі (а було нас чоловік десять) натхненно кинулися не дуже тихо полювати, але я все одно нічого не знайшов. І лише в третьому місці трапилося мені кільканадцять гарнесетьких бабок. Але дивно – всі, крім мене, красноголовців збирали, а я жодного не знайшов. Може то в мене розвинулася алергія на все червоноголове?

Велосипед.
На концерті в Звенигороді ми сумлінно відіграли заплановану програму, після чого, на прохання дуже активної публіки, заграли ще кілька пісень. Зібралися вже зі сцени, але якийсь хлопчина раптом цікаво зімпровізував – підняв над собою свій велосипед і через голови людей передав його нам на сцену. Було це доволі несподівано, і виглядало так щиро та кумедно, що ми вирішили ще одну пісеньку заграти – на додачу. Заграли, подякували публіці за теплий прийом, попрощалися і йдемо зі сцени. Люди довкола беруть автографи, фотографуються, тиснуть руки, і лише один хлопець стоїть трохи осторонь та посміхається. Тільки посмішка у нього якась трохи вимушена – не надто щаслива. Коли бачить, що я на нього звертаю увагу, показує на велосипед, який ми пообіцяли забрати з собою, але який ще стоїть на сцені, і каже: “Це мій!”… Звісно ж, забирати ми його не збиралися – погано ділиться на вісім і не влазить в наш мікроавтобус…

Двісті гривень.
Так називалася наша луцька команда на БУМі, і багато хто не одразу розумів, чому вона називалася саме так. І лише той, хто тримає в руках двохсотгривневу купюру, легко отримує відповідь на це, доволі просте, запитання. Після виступу у Звенигороді я отримав такого папірця із рук якогось невідомого (чи невпізнаного у темряві) хлопця. Виявилося, що він скачав новий альбом “Тартака” – “Опір Матеріалів” – в інтернеті та вирішив, що це вартує такої суми. Гм, цікаво, скільки ж дисків він би міг міг придбати за ці гроші? Штук 5-6, я думаю, а то і більше… Зрештою, можна довго обговорювати, вартує то чи ні, але, чорт забирай, приємно! Тепер ми самі на ці гроші накупимо власних дисків, перепродамо їх дорожче, на ті гроші знову дисків накупимо і так робитимемо бізнес, поки не розбагатіємо. А як станемо олігархами, збудуємо собі власний клуб і лише в ньому будемо виступати! Ото буде круто!… Як би то тільки людей спонукати до масового купування наших дисків?

Дорога до Євро-2012.
Так я сам собі називаю дорогу зі Львова до свого рідного Луцька. Шматок цієї дороги – десь так від повороту на Київ і майже до кордону з Волинською областю – вже потрохи обростає переказами та легендами у середовищі водіїв. Там такі ями, такі горби та канави, що автомобіль не їде, а стрибає. І ось так, стрибаючи з горбочка на горбочок,  маневруючи поміж провалами асфальту та стискаючи кермо так, що аж руки терпнуть, я мрію про Євро-2012. Про те, як європейці валом повалять у мою рідну країну. Як частина з них, ймовірно, поселиться на цей період і десь на моїй рідній Волині – бо там і гарно, і готелі хороші є, і ціни помірні, і до Києва та Львова не так вже й далеко, і до Польщі можна поїхати на якісь матчі. І от якісь із тих європейців будуть їхати якось цією прекрасною дорогою на Львів, і будуть диву даватися, чому це чудо називають дорогою, з чого його створено, і чому це Україна спочатку виборола право на Євро-2012, а тоді вже кинулася дороги спішно ремонтувати. І чи встигнуть відремонтувати, і чи надовго того ремонту вистачить – поки невідомо, але ми вже маємо привід для гордощів та щастя – Євро-2012 таки буде у нас! Слава нам!