Так можна назвати інтерв’ю, яке сьогодні опублікував сайт “Антипедагогіка”.
Якщо цікаво дізнатися про деякі мої шкільні секретики, читайте тут – http://antipedagogika.com/?p=3879
Так можна назвати інтерв’ю, яке сьогодні опублікував сайт “Антипедагогіка”.
Якщо цікаво дізнатися про деякі мої шкільні секретики, читайте тут – http://antipedagogika.com/?p=3879
Цікаве. Особливо про кількість вчителів.
Сашко, Ти і справді флешмобер чи так, інколи?
Ні, я не флешмобер. Я – флешбобер.
Сашко, а ти наче і не змінився з тих ранніх фото. Хіба що зачіска
А взагалі, ти схожий на яскравий промінь сонця. Навіть перебуваючи у країні, де зараз холодно, мені одразу стало дуже тепло і якось навіть веселіше. Світи, Сашко, світи!
Та зараз в Африці?! На футболі?!
Холодно, але не так, як зараз в Африці. Тим більше вже потеплішало, то просто сезон дощів був. Чи то я прочитала твою статтю, посміхнулась і одразу тепло на вулиці стало
Соромно мені признатись, де я зараз, але брехати не вмію. Так якось сталось, що я опинилась в Німеччині. Я не навмисне, але я намагаюсь виправдати свою втечу. Я тут книгу пишу ще й несу обмеженим німцям нашу безмежну духовність. Бо їхній духовний рівень не вищий за економічний рівень Південної Африки. А Африку я люблю, маю вже майку “I love South Africa”. Її якось лекго любити, просто за те, що Африка. Чекала я, Сашко, що ти напишеш тут кілька слів про чемпіонат, та не дочекалась. Бо в Німеччині важко не захворіти футбольною лихоманкою. Футбольна символіка скрізь: на одязі, гелі для волосся, зубній пасті, шоколаді, навіть хліб печуть у вигляді футбольного м’яча.
Сильно тут німці дивувалися моєю безпідставною, на їхній погляд, любов’ю до України. Бо почуттям патріотизму самі не відрізняються. Життя чудове – що ще треба? Але футбол – це та сила, яка розбудила їхні серця. 90 відсотків авто їздять з німецькими флагами: на вікнах, капотах, бічних дзеркалах. Деякі авто перефарбовані у три кольори їхнього прапору. Дівчата малюють нігті під нім.прапор, школярі обличчя, дорослі вдягаються самі і вдягають своїх дітей у символічні кольори. Дивилася з німецькою молоддю матч з Австралією: ті хлопці, які на перший погляд, чхали на Німеччину і казали, що особливо її не люблять, стояли з рукою на серці і співали разом з футболістами гімн. А після перемоги, не зважаючи на те, що треба було рано вставати на роботу вранці, поїхали в центр міста, щоб пройтись колоною. Це я так шукаю риси, за які можна полюбити Німеччину. Вибачте, що я тут не по темі так розписалась. Може, Сашко, спонукаю тебе написати хоч трохи про футбол. Бо це ж навіть не просто гра, це щось, що об’єднує людей однієї країни, одного континенту і всього світу, даючи можливісь забути на якийсь час про політику, негаразди і всілякі проблеми. Це суцільне свято, сонце і смак перемоги. Якби у нас більше пропагували і рекламували футбол, ніж політику, ми б були набагато щасливішою нацією. Але сподіваюсь, що 2012 року ми відірвемось!
А текст “навіки забутої пісні” ще пам’ятаєш? Дуже хотілося б дізнатися, що ж за пісня
якщо не великий секрет, звичайно.
Не секрет. Але зараз я такий текст вже б і сам забракував.
дякую, Сашко, особливо за характеристику сучасних вчителів
трохи задсолодив душу, бо я якраз останнім часом читаю зовсім не приємні відгуки про вчителів, колишніх і теперішніх, якийсь суцільний негатив у спогадах людей про школу:(
як ти вважаєш, якби можна було вибирати, що краще – вчитель, який дає добрі знання, але поганий як людина, чи вчитель, який є доброю людиною, але в якого рівень успішності учнів невисокий?
Питання в тому, що він дає учням. Якщо він добра людина, але учням він нічого доброго при цьому не дає, то навіщо такий вчитель?
Хоча запитання до Сашка, якщо дозволите, теж додам – як педагог, якщо дозволите.
Останнім часом можна відстежити певну закономірність: вчителі-предметники, котрі справді орієнтують учнів на результат,самі з точки зору людяності не є ідеалом. Навпаки – уособлення страхів і терору!
Статистика підтверджує, що найвимогливіші, безапеляційні вчителі (тренери) забезпечують більше перемог. Більше вимог – більше зусиль – кращий результат.
Згадайте про своїх вчителів: кого пам”ятаєте краще – вимогливих чи просто добрих?
Найстрашніші, з мого досвіду, люди в університеті – викладачі педагогіки. Дотепер не можу розкрити, у чому ж секрет… Але не дай Боже відчути на собі, що таке “педаГІчний колектив”.
Переконана, що майбутнє за справжніми професіоналами, за Чеховим: все має бути гармонійним – людські та професійні якості, інакше такому вчителю не довірятимуть. Краще комп”ютер…
Доброго дня!
Пане Олександре, я не знаю чи встиг Олексій розповісти Вам про Марафон кулешів, який відбудеться 10-11 липня на співочому полі в рамках фестивалю “Країна мрій”, точніше його літературної частини, тому пишу особисто Вам. Ми й вирішили запросити відомих людей до багаття, пропонуємо приготувати куліш. До участі в Марафоні кулешів ми запрошуємо письменників, поетів, музикантів, акторів – тобто людей, що працюють зі словом. Приготування не займе більше 1-1,5 год. Часто відвідую Ваш сайт, тому знаю, що до літератури Ви не байдужі. Будемо раді бачити Вас серед наших гостей!
Більш детальну інформацію можете знайти за цими посиланнями: http://vsiknygy.net.ua/knyzhkovyj-svit-2009/5870/
http://vsiknygy.net.ua/category/knyzhkovyj-svit-2009/ та тел. 067 328 32 03.
Буду вдячна за відповідь.
Кулешів? Чи кулішів?
Бо кулеша то троха інакша страва Аню:-)
Дякую! Олексій мене запрошував, але я запрошення не прийняв.
Привіт!Саша,то ви раніше котлетки полюбляли!?:-)Мені це зовсім не дивно…,але вам напевно важко було від них взяти й відмовитись!?Чи не дуже?:-)Звикли до вегетеріанства?Цікаво,а яка у вас зараз улюблена страва? До речі,гарні фотографіі!:-)А про школу і вчителів в мене хороші спогади-туди так інколи,на трошки,хочеться повернутись
Ні, мені зовсім неважко було відмовитися від котлеток. І в мене немає якоїсь однієї улюбленої страви. І я не вегетаріанець – я просто м’яса не їм.
Сашко,дякую за відповіді:-)
“Півчеревичок, Муфтик Та Мохобородько”.
Ааааа, ця серія книжок мене дуже перла. Знайшов в сільській бібліотеці. До останнього часу пам”ятав з назви тільки “Півчеревичок”. Дякую, Сашко, що нагадав. Ех, почитати б зараз їх =)
Та прошу!
Ще про книжки! Мені теж на день народження подарували “Казки Японії”. Десь і тепер є та книжка, маю відшукати. Враження дивовижні – малюнки незвичні – стилізовані.
“Тореадорів” читала вже в аспірантурі – купила книжку й “проковтнула” за кілька днів – а потім, коли була вагітна, читали малюку в голос разом з чоловіком. Передарувала її вже багатьом друзям (примірників з 5-6 точно) – усі щасливі!
Шкода, що в Україні книжкові ярмарки дитячої книги лише в Києві та львові бувають. А в регіонах – зовсім все сіро…
В Ізраїлі, до речі, щорічно відбувається місяць книги на івриті – у кожному місті на головній площі протягом тижня! щовечора продають книжки лише місцевих видавців – найсвіжіші! Так само у книгарнях – і навіть супермаркетах – гарні знижки на різні книжки, акції – купи 1+ 1 у подарунок… А дитячих книжок – просто море – різних – для різного віку та до будь-яких уподобань…
Усе починається з дитячої книжки, з домашньої бібліотеки – Сашко на власному прикладі підтверджує