Сашко Положинський

Дуже часто я інтерв’ю даю через інтернет. Інколи спілкуємося з журналістом в скайпі, але найчастіше мені просто висилають запитання, а я пишу на них більш-менш розгорнуті відповіді. Так виходить значно зручніше – не потрібно шукати час і місце для зустрічі, добиратися на цю зустріч, записувати розмову на диктофон і потім її розшифровувати, висилати готовий текст на правку, вичитувати й правити його, щоб не було неточностей та помилок в іменах і датах…

Однак завжди прикро буває, коли я даю занадто розгорнуті відповіді, або запитань від журналіста виявляється забагато, бо тоді текст доводиться скорочувати, а це значить, що частину роботи я зробив марно. Але ось сталося два досить неприємних непорозуміння. Спочатку одна журналістка вислала мені запитання і попросила  дати на них коротенькі відповіді. Я сумлінно виконав її прохання, але через деякий час надійшло нове прохання – зробити деякі уточнення. Я переглянув ті “уточнення” і зрозумів, що зробити їх не зможу, бо не захочу. Тоді мені непрозоро натякнули, що без цих уточнень взагалі нічого не надрукують. Тоді я вирішив, що раз так, то і друкувати не варто.

Інша історія завершилася сьогодні. Ще одна журналістка – зі Львова – тривалий час наполягала на персональному спілкуванні, я чемно відмовлявся, і врешті-решт ми зійшлися на інтернет-інтерв’ю. Вона надіслала свої питання, я їй відповів і думав, що справу на цьому завершено. Але ні. Вона попросила вислати кілька фотографій і дати координати менеджера для “вирішення організаційних питань”. Я наївно не зрозумів, які саме організаційні питання ще треба вирішити, виявилося – ми мали ще й заплатити, щоб це інтерв’ю, яке я, фактично, сам написав, надрукували. Мені така ідея не сподобалася, тож я щедро відмовився від такої пропозиції.

Однак, вважаю, що в обох випадках зі мною повелися доволі некоректно, адже я написанню відповідей присвятив добрий кавалок часу і хоч трохи зусиль, а таки приклав. І ото вирішив, щоб робота моя не минула марно, надрукую її результати хоча б у власному “засобі масової інформації”, яким є ось ця іменна сторінка. Отож, зараховуємо використані у тексті журналістські запитання компенсацією за нанесену мені “моральну шкоду” і читаємо!

1. У якому віці ви усвідомили, що подорослішали?
Ще не зовсім усвідомив – не всього дитячого у собі позбавився. Та й не намагаюся, якщо чесно.
2. Що може довести вас до сліз?
Регулярно доводить до сліз процес вкладання-виймання контактних лінз, наприклад.
3. Що таке, у вашому розумінні, вкрай тяжке становище?
Коли здається, що немає виходу. Або немає іншого виходу.
4. Як ви уявляєте собі найбільше щастя?
Коли не лише сам щасливий, а й довкола всі не менш щасливі за тебе.
5. Що було б для вас найбільшим нещастям?
Навіть і думати про це не хочу! Я за позитивні думки!
6. Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням?
Кожне нове своє досягнення я вважаю найбільшим – в даний момент.
7. Яка риса найкраще вас характеризує?
Прямолінійність.
8. Який ваш найбільший недолік?
Я матюкаюся.
9. Що вам не подобається у вашій зовнішності?
Мене все цілком влаштовує.
10. Яку здатність або дар ви хотіли би мати?
Ой, багато! Наприклад – вміти розпізнавати неправду, вміти переконувати, лікувати…
11. Чим ви любите займатися найбільше?
Всім, що приносить втіху та задоволення в даний момент – в різні моменти це різні речі!
12. Що вам найбільше не подобається?
Я не люблю вибирати щось одне. Не подобається багато чого. Наприклад, брехня, підступ, зрада, приниження…
13. В яких ситуаціях ви обманюєте?
Коли це йде на користь або просто не має жодного значення.
14. Яка річ для вас найдорожча?
Я не прив’язуюся до речей.
15. Що б ви змінили, якби могли, у вашій сім’ї?
Здоров’я усіх моїх рідних.
16. У якій країні ви хотіли б жити?
В ідеальній Україні.
17. Як би ви хотіли померти?
Безболісно.
18. Що ви скажете, коли опинитесь перед Богом?
Я завжди перед ним.
19. Про що ви найбільше шкодуєте?
Про те, що не приділив більше уваги людям, яких вже немає.
20. Чого ви найбільше боїтеся?
Втрат.
21. У вигляді якої людини чи речі ви повернулися б після смерті, якби могли?
Краще би вже у вигляді якогось могутнього архангела – на більше я поки не претндую.
22. Що ви вважаєте найбільш ганебним і принизливим?
Не мати честі, совісті, сорому, гонору… Багато чого!
23. Які якості ви особливо цінуєте в чоловіках? У жінках?
Я дуже ціную в людях чесніть, відкритість та порядність.
24. Що ви найбільше цінуєте в друзях?
Те, що вони мої друзі.
25. Які ваші улюблені письменники?
Ті, яких читати і цікаво, і корисно.
26. Улюблений літературний герой?
Його немає. Але якщо вам потрібно ім’я… Хай це буде… Уленшпігель!
27. Улюблені герої в реальному житті?
З тих, які з’явилися нещодавно у моєму житті, – Валерій Гончаров.
28. З ким із своїх сучасників ви хотіли би зустрітися?
Та я цим не переймаюся – з ким доля зведе, з тим і зустрінуся.
29. З яким історичним персонажем ви хотіли би зустрітися?
О, їх дуже багато! Залежить, за яких обставин і якими будуть мої можливості у цих зустрічах.
30. Кого ви зневажаєте?
Нікчем.

Христос Воскрес! Як і де відсвяткував цьогорічну Паску “Тартак”, Сашко Положинський? Розкажи, що було цікавого.
За весь “Тартак” говорити не можу – ми не маємо такої звички святкувати Великдень всі разом. А я цього року провів ці дні дуже спокійно. Через травмовані напередодні ноги, не зміг поїхати у заплановану мандрівку – хотів заїхати у гості до друзів, а потім – до батьків. Однак не поїхав і кілька днів просто просидів удома, читаючи книжки та переглядаючи фільми.

Тебе вже давненько на “М1″ не видно … На якому каналі телеефіру і радіохвилях тебе можна побачити і почути тепер?
Постійно з’являюся зараз на телеекрані лише в якості учасника проекту “БУМ” на “Інтері”. Є ще супутній телевізійний проект – “БУМ. Уся правда”. Якщо хтось не дивиться телевізор, може всі програми переглянути на сторінці bum.inter.ua.

Проект “Свіжа кров”, “The Best Of”… До речі, сьогоденні “Новіє русскіє горкі” вже ведеш не ти…– ностальгії не відчуваєш? Щось плануєш такого формату? А продовження цих проектів? Що для тебе актуально на даний момент?
Не відчуваю ностальгії, не планую ні продовжень, ні чогось нового. Якщо говорити про телебачення, то зараз мені цікаво було би реалізовувати якісь власні проекти – ті, які до душі мені самому, в першу чергу. Але навряд чи є телебачення, якому мої проекти були би до душі так само, як мені.

Що можеш сказати про свою теперішню роботу над піснями: що нового, в якому стилі, ракурсі зараз працюєш?
Щойно вийшов на диску наш новий альбом “Опір Матеріалів”, який, до того ж, можна вільно скачати і послухати на сторінці opir.tartak.com.ua. Скачайте, послухайте – і будете знати все про наші ракурси.

Чим можеш порадувати львів’ян: маєш намір візиту у Львів, якісь концерти чи зйомки кліпів найближчим часом..? Нумо, заінтригуй якось!:)
Всього пару тижнів тому мали чудовий клубний виступ у Львові. Публіка і атмосфера були просто фантастичними, зрештою, як і на більшості інших наших концертів. Тож із задоволенням приїдемо до Львова ще – при першій нагоді! Щоправда, мали надію, що така нагода випаде десь на День Львова, але щось поки не запрошують. Тому в ці дні будемо грати концерти у Рівному, Костополі та моєму рідному Луцьку.

Розкажи трошки про зйомки кліпів, що ваша знімальна команда проводила у Львові, як-от, в “Занзібарі”. Яскраві моменти, епізоди, що тобі запам’яталися…:)
Це було вже досить давно – ще в грудні 2008-го року. Нам завжди приємно працювати з командою Тараса Химича, який відзняв уже, здається, шість наших відеокліпів, але ця робота була особливою. У зйомках взяли участь наші друзі-спортсмени Олена Овчиннікова та Юрко Саманюк, футбольні хулігани з підтримки львівських “Карпат” та велика кількість цікавих та кольоритних львів’ян, яких особисто запросив адміністратор знімальної групи Саша Денисенко. Власне, завдяки тому, що знімалися в кліпі, переважно, “свої” люди – друзі та знайомі – нам і вдалося витримати цей шалений ритм знімального майданчика. Вважайте, за один знімальний день ми зняли маленький художній фільм! Щоправда, є і дуже сумний факт. Кліп “Дж…ангел” став останньою роботою одного із учасників знімальної групи – Юри “Маніяка” Якимишина. Крім роботи в кіно, Юра був ще й бійцем-рятівником загону МНС, врятував не одне людське життя, а сам загинув за нез’ясованих обставин через кілька тижнів після зйомок нашого кліпу.

Якось ти сказав, що, якщо не буде кому поїхати на “Євробачення”, то поїдеш ти. Коли це нарешті станеться?
Судячи з того, що з кожним роком бажаючих потрапити туди стає все більше й більше, то ніколи. )) І хоч я не люблю слова “ніколи”, скажу його ще раз – насправді, мені на Євробачення ніколи й не хотілося.

Чи можуть сподіватися твої фани-львів’яни на твою участь в цьогорічному проекті “Djuice music drive”? Якщо так, то коли, якщо ні, то– чому?
Про це ніхто з нас не знає, тому що ці питання вирішуються у таких високих сферах, в які справжні артисти рідко потрапляють: це сфери продюсерів, директорів, рекламістів та піарників. От як вони вирішать – так усе й буде!

І на завершення. “Тартак”– це те, “що ріже по живому”. Натомість, що треба для того, щоб ти заспівав пісню про таке щось, що тебе вразило? Ну наприклад, ти прочитав один з номерів нашої газети, тобі ця газета чимось сподобалась, вразила і… ти про неї пісню склав! Це можливо?
Я постійно пишу пісні про те, що мене вражає. Щоправда, багато що вражає у дуже негативному сенсі. Тому я щиро бажаю вашій газеті, щоб вона лишала про себе тільки позитивні враження!

Ось таке. Передруковувати можна лише з посиланням на сторінку sashko.com.ua! Ги… ))

This entry was posted on п`ятниця, квітня 23, 2010 at 20:12 and is filed under Новини. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.