Володимира Вінниченка, як письменника, знаю мало. Володимира Винниченка, як політика, знаю, здається, трохи більше, але не люблю – вважаю, що його соціалістичні погляди принесли немало шкоди Україні та українцям. Але, з тим не менш, випадково побачивши його книгу “Поклади золота” на поличці книгарні “Знання” у рідному Луцьку, взяв її до рук, щоб погортати. В анотації зазначено, що “Поклади золота” – гостросюжетний роман. Чесно кажучи, здивувався, бо ніколи б не подумав, що Вінниченко міг таке писати. Зрештою, виявилося таки, що гостросюжетності в романі дуже мало, зате дуже багато морально-філософських міркувань та непрозорих натяків на різноманітні обставини життя українських емігрантів у двадцятих роках минулого століття.
Десь колись читав, що Вінниченко, живучи в еміграції, цілковито припинив політичну діяльність, натомість розробив якусь власну філософську концепцію, якої притримувався до самої смерті. Звісно, цікаво було би почитати, що то за така концепція була, але поки нічого такого мені на очі, на жаль, не траплялося. А книга “Поклади золота” мені сподобалася. Написана вона в дещо незвичному для мене стилі – я б назвав його “п’єсовим”, але читається легко й швидко, та найголовніше, як на мене, полягає в тому, що дуже яскраво показує людей… нашого сьогодення.
Я вже не раз звертав увагу на те, що в українській історії дуже часто трапляються аж надто схожі ситуації. Вперше я звернув на це особливу увагу тоді, коли прочитав лист В’ячеслава Липинського до українського уряду, якого він написав, дізнавшись про ростріл полковника Армії УНР Петра Болбочана. Саме життя, діяльність та обставини смерті Петра Болбочана є доволі показовими, та це окрема історія, яку раджу почитати у відповідній книзі видавництва “Темпора”. До речі, лист Липинського я також прочитав у цій самій книзі. Так от, читаючи той лист, я зловив себе на думці, що складається враження, ніби я читаю сучасний лист, написаний до сучасної – тоді ще часів президентства Віктора Ющенка – української влади.
Вдруге я загострив свою увагу на такій подібності, коли читав книгу Данила Мордовцева “Гайдамаччина”. На початку тієї книги дається опис ситуації, яка склалася в Україні напередодні активізації гайдамацького руху. Знову ж таки наводиться лист одного із тогочасних українських чиновників до вищого керівництва, який, з легкістю та з мінімальними корективами, можна було би видати за сучасний.
І ось знову – читаю книгу, написану вісімдесят років тому, а бачу в ній цілком сучасних і таких, на жаль, знайомих персонажів! Як завжди, не можу втриматися і наведу кілька шматочків тексту для ознайомлення.
“Людина, Лесько, може все, що вона захоче і у що вона вірить. Факт. Хочеш бути відомою письменницею? Будеш. Забажай – сідай, пиши. Напишеш чортзна-що? Не надрукують ніде? Плюй. Пиши далі. Знову відкинуть? Начхай, пиши. Пиши, пролізай, заходь то з того боку, то з другого. Десь хоч раз примостишся. А потім іще десь, іще десь. А потім так намозолиш очі всім, що станеш “нашою відомою, шановною, талановитою”. Правда!… Так само в усьому іншому. Хочеш бути знаменитим політиком? Будь ласка. Бажай, лізь, виступай, мозоль очі, ґвалтуй. Мели, що хочеш, всяку нісенітницю, аби тільки з вірою в себе, і будеш лідером партії, міністром, головою уряду, президентом. Хочеш перевертати цілий світ? Перевернеш. Тільки бажай, вір, лізь, захищай, розбивай і перевернеш.”
“Але я – артист української сцени. З твердого переконання? Ні. Хоч називав себе українцем. Але, якби на російській сцені дали кращий гонорар, перейшов би так само, як багато інших паскудників. Не встиг, вибухла революція. Ну, українське відродження, українська держава, влада, патріотизм. Може, навіть і мене це трохи зачепило. Але, звичайно, головним мотивом моїх патріотичних виступів із сцени були апльодисменти й овації публіки… Прославився.”
“Що таке Фінкель? Нещасний комісіонер, капцан… А Прокіп Панасович, – увага! – банкір, фінансист, мільйонер… Правда, Фінкель не продав ні свого сумління, ні доброго імени… І за це має злидні, клопоти, поневіряння та приниження. А Прокіп Панасович накрав в українського уряду грошей і за те має банк, авта, жінок, усі розкоші та пошану. Чи має Крук честь і чистоту сумління? Боже мій, ці акції на європейському ринку розцінюються не вище за українські гривні.”
І наостанок ще одну цитаточку наведу, а як кому захочеться почитати інше – шукайте книгу в крамницях вашого міста! 
Зазначений наклад, як для сучасної України, немалий - 3000 примірників, київське видавництво “Книга Роду”, 2008 рік. Володимир Винниченко “Поклади Золота”.
“А за Україну, Лесько, сто п’ятдесят життів віддав би. Нате, беріть, сто п’ятдесят разів підряд убивайте, тільки хай раз воскресне Україна. Раз і навіки! Віриш, Лесю? Я – не “національний герой”, не міністер, не отаман і не патріот. Але от слухай, Лесю, серйозно кажу: зараз, у цю хвилину, піду на яку хочеш смерть за життя України. Ні, ні, не героєм! Без ніяких записів у історію, без ніяких пам’ятників, без ніякого гонорару слави, без нічого. От, так, невідомий нікому, невідомо де, невідомо коли. Стій! Готовий іти на смерть з вічною ганьбою собі, з огидою до себе всякого, хто пом’яне моє ім’я, з прокляттям собі. Готовий! Прошу!… А консисторських чинуш російського уряду, мирових судців, хай записують в українську історію національними героями! Нехай!… А ми капнемо в безвість. Бо й історію, Лесю, писатимуть консисторські чинуші, раболіпні та благоліпні.”
Отакої, останній абзац – майже цитата з “Я не хочу” та “Не кажучи нікому”!
Ну, я б так не сказав…
Дякую, Сашко.
Зацікавив. Буде нагода, придбаю.
Є така штука… Не вчаться українці на своїх помилках. Читаєш історію і бачиш як все іде по кругу… Зради, підстави, зради і так далі.
А в останньому абзаці – цікава тема. Я от можу зрозуміти людей, які віддавали життя за ідею чи країну в минулому, але не можу уявити собі такого в сучасному світі. (коли йдеться про більш-менш цивілізовану частину світу, фундаменталістські і тоталітарні режими не рахуються)
Я думаю, є такі люди… І багато…
Не думайте, що це ви “випадково” знаходите собі книжки на полицях. Це книга обирає вас у потрібний час, якщо ви, звісно ж, того варті.
Ніколи не читайте книжку, доки дійсно не забажаєте її “з’їсти”. Бо з книжками, як і з жінками, треба кохатися, а не займатися профілактичним сексом.
Гарно зібрано, …але не погоджуюсь з жодним твердженням.
Саме МИ знаходимо те, чого прагнемо, до чого дозріли в той чи інший момент («шукаючий знайде»), відповідно – кожен має те, на що заслуговує, що шукав, навіть, якщо бажав цього помилково. І вміння прочитати між рядками саме те, що хвилює – це робота думки над вирішенням насущного питання, а містичний збіг обставин.
Не читати, поки не захочу її «з’їсти»,.. як же її можна так прагнути не знаючи, яка вона на смак. Коротка рецензія не завжди пробудить справжній апетит, але останній, як відомо, може прийти саме під час «споживання». Чи керуватись думкою загалу, а якщо я хочу бути «першопроходцем».
І останнє: назвіть мені хоч одного чоловіка, який під час згаданого дійства задумувався про свій «внесок» на користь жіночого здоров’я, там з надлишком мотиваційного матеріалу іншого спрямування)). Профілактичним цей процес, якщо на те пішло, може бути виключно для жінки.
“Саме МИ знаходимо те, чого прагнемо, до чого дозріли в той чи інший момент («шукаючий знайде»), відповідно – кожен має те, на що заслуговує, що шукав, навіть, якщо бажав цього помилково.” – з цим повністю погоджуюсь.
“… але останній, як відомо, може прийти саме під час «споживання» ” – не зовсім згоден. Дійсно по короткому опису книги зовсім не можливо скласти правильне “перше враження”. Я практикую дещо іншу річ – відкриваєш книгу в декількох різних місцях і читаєш по декілька абзаців. Завдяки цьому можна дізнатись стиль, в якому написана книга, а те, про що вона написано в передмові. Як наслідок можна скласти враження на 80% вірне.
Якщо ж книга не подобається одразу, то як не крути смуслу себе насилувати я не бачу і ні який апетит не приходить, скоріш навпаки, більше ніколи не візьмеш її в руки. Можливо пізніше враження зміниться, але для цього потрібні кардинальні зміни особистості.
По крайній мірі у мене так. Своїх поглядів ні кому не нав’язую:)
Риба мОя;), я вважаю, що одне іншому не заважає. Твій метод є практичним і загальноприйнятим, а в поєднанні з ознайомленням з «кратким содержанием предыдущих серий» дає можливість більш-менш чітко побачити «who is who». А хіба це смакування окремих абзаців не є початком трапези (принаймні, зняттям проби смакових якостей;)?
«Якщо ж книга не подобається одразу, то як не крути смислу себе насилувати я не бачу…», я теж проти насилля;) Але і в правилах є виключення. Давай поглянемо як створюється картина: є стилі, коли образ(и) вимальовуються послідовно і ми одразу можемо, насолоджуючись, спостерігати за втіленням задуму майстра; а є, коли спочатку йде накидання фарби грубими мазками, здається непоєднуваними, занадто фактурними і виокремлненими, але згодом, художник їх починає промальовувати так, що дух захоплює від побаченого. Можливо, деколи і варто не відвернутись, одразу не зрозумівши, щоб потім поринути у світ нових образів?..
З.І.: в попередньому «не» пропустила, перед «містичний збіг», ой)
Я не художник, і навіть не творча людина, але в останній час почав трохи цікавитись проявами мистецтва. Наприклад недавно був у Дніпропетровському художньому музеї і відкрив для себе деякі цікаві речі. Дійсно якщо взяти картину і подивитись на неї в лупу фактично крім мазків нічого не побачиш. Якщо зайти в залу і за 10 метрів подивитись теж нічого приємного не вгледиш. Звісно краще підійти і “розсмакувати” її. Але вибач, якщо подивився декілька зал і вони мене зовсім не зачепили, то просто пішов далі, щоб використати з користю час, який би міг марно згаяти.
З.І. У кожного своя правда, хоч як це не грубо буде сказано. Вибачте якщо образив:)
Приймається;)
“Кожному своє”, – так було написано на дверях Бухенвальду.
“Профілактичний секс” також має своє приємні сторони…
Завдяки Вам ця книга тепер в моєму списку “Прочитати обов’язково”. Дякую.
Уявляєте, як тільки прочитала пост, пішла в магазини шукати книгу)))
Само собою її ніде не було… але прийшовши додому, чомусь звернула увагу на декілька книг, врятованих мною колись з батьківської бібліотеки, які через старість ризикували бути просто викинутими чи зданими в макулатуру… Прямо жаром обдало коли побачила вже знайоме прізвище…
Отак і відкриваються очі…? =>
Що – саме “Поклади золота”?!
Кузьма з приводу останнього абзацу:
“Герой, то не той хто летить до сонця,
І, палячи крила, падає вниз.
А той, хто вернеться до людей,
Шоб їм показати куда треба йти.
Тягнися до сонця не палячи крила,
Ти нам потрібен тільки живий.”
Я так розумію, Винниченко хотів донести приблизно це.
Але щирі та безкомпромісні “націонал-патріоти” обов’язково обізвуть будь-яку діяльність “пристосуванням” та “зрадою їхніх(!) нац. інтересів”, після чого розповідатимуть про “ті самі граблі” та “ой же ж ми нещасні”.
Ворожо – рідні
Безкраї степи, ліси й полонини
Погляд чарують немов в перший раз.
І все це багатство з тієї давнини,
Коли це підкови топтали не раз.
Але ж сплюндрувати їм не вдалося!
Все буйне і квітне у нас на очах.
Волошки степові вплітає в волосся.
Жоден потік іще не зачах.
Та чорною кішкою пробігло між нами
Те саме слизьке і саме бридке,
Що сварку затіяло навік між братами.
Та й хто його знає, що ж воно таке?
І муром розділені наші надії,
І біль поселилась у наших серцях.
І брудним чоботом розтрощені мрії.
Й посіяна смута в наших батьках.
Та все ж хоч поволі, і хоч потихеньку,
Наведено міст і поставлено стіл.
З’єднайтесь в обіймах ворожо-рідненькі.
Й заповніть між вами віковий пробіл.
08.04.2010
P.S. Ще навіть клавіші не встигли охолонути
Краще би вони встигли охолонути…
як для не знайомого із письменницьким доробком Винниченка ти, Сашко, дуже добре відчуваєш його дух: ота “п”єсовість” і “морально-філософські міркування” – це особливий стиль Винниченка; він сильний драматург, між іншим.
Ну, в мене є ще одна його книжечка – почитаю якось…
може, ти, Сашко, вже не читатимеш цього комента, але мушу написати, бо “Поклади золота” мене покорили, оце читаю і просто мрію про фільм за цим романом! ех, скільки класних творів можна було б екранізувати…
Кижковий Хробак! =))
Ні.
Ги… Дехто з моїх знайомих, після появи цієї пісні, охрестив себе тим Книжковим Хробаком і тішиться несказанно. Від звання книжкової «хробачки» чи «хробачихи» відхрещуюся, як можу… тягаючи тишком-нишком книжки з книгарень додому… Поповнила активний словниковий запас словами «книголюб», «книгоман», «бібліофіл». Але магічна сила слів у піснях Тартака не піддається.
До речі, коли я вказала на той факт, шо, крім любові до книжок, ліричний герой пісні мав і деякі інші риси, то дізналася, шо на тому «не варто акцентувати свою увагу». 
З приємністю і цікавістю почитую тутешні дописи…
а це серед ночі перепрошую, що не по темі, але, як на мене, важливо:
http://www.youtube.com/watch?v=EMiMwDnPjtc
polsca vystavka2
О, так, українці – сумлінно сплачуйте податки, годуйте цих мордоворотів!
і ще тут:
http://bilozerska.livejournal.com/237657.html
http://twitter.com/bilozerska
“Хочеш бути знаменитим політиком? Будь ласка. Бажай, лізь, виступай, мозоль очі, ґвалтуй. Мели, що хочеш, всяку нісенітницю, аби тільки з вірою в себе, і будеш лідером партії, міністром, головою уряду, президентом”. – Це ж треба, таки правда:)))
“А консисторських чинуш російського уряду, мирових судців, хай записують в українську історію національними героями! Нехай!… А ми капнемо в безвість. Бо й історію, Лесю, писатимуть консисторські чинуші, раболіпні та благоліпні.”
Неназване, туманом пойнялося.
Непізнане, пішло у небуття.
І десь, колись, через багато літ,
Ніхто цього й не втямить вже як слід,
не зніме шапку,не проллє сльози…
Велике діло – писані слова!
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Л.Костенко “Маруся Чурай”
Фу,твоя группа позор и пародия на рок! Единственными,кто были настоящими русскими и украинскими NAZARETH-это “Братья Гадюкины”.Но их нет. Рок пропал в нашей стране.Какого пса вы смешали рок с этим рэпом? Я скажу прямо-музыкантишки, вы просто кормите людей говонотворчеством,этими придурковатыми ВВ, всякой гуцульщиной в стиле “Тик” и ещё много чего. ТНМК-туда же. Вас бы всех за полярный круг выслать и оградить колючей проволокой.
Никогда не было в Украине рок-музыки,за исключением “Братьев”.
А теперь музыкальное искусство окончательно упёрлось в дно.
Что же,остается только ждать,когда будут приезжать к нам Nazareth,Deep Purple, Uriah Heep, Whitesnake. Вот это легенды и те,на кого нужно равнятся!!!!!
Положняк,желаю тебе неудачи,затратных гастролей и невыпущенных альбомов))) И наконец-распада вашей компании лабухов!)))
тролі наступають))))….
Опа,нежалежнi мне ещё пихать будут…Прочь грязные руки от ЧИСТОГО И ЛУЧШЕГО
«Грубость – скрытая робость» (Ницше).
Чого ти причепився: «рок», «не рок». Сало можна суцільним холестерином назвати, а його «поціновувачів» менше не стане, скоріше навпаки – промайне думка про шматочок тоненько відрізаного мороженого сальця :Р
От і я, для підняття настрою у відповіді такій закомплексованій субстанції, ввімкнула «Тартак». По-перше, в їх текстах є неабиякий зміст, на відмінно від того доходяжно-істеричного, що ти продемонстрував; по-друге, колорит і щирість «ВВ» тобі, гайка, ніколи не стане відомим; по-третє, гуцули, як дивитись на карту (знаєш, що це таке?) лівіше, а «ТІК» – вінницький гурт, який, до речі, нещодавно зібрав 8-тисячний «Палац спорту» в Києві і має зараз тур по Україні. Добре, хоч «Гадюкіних» оминула ця маячня.
«Музичне мистецтво вперлось в дно»? А як же такий «накручений рок гітарист»? Виходячи з твоєї «концепції», ти сам дав відповідь про своє місцезнаходження – під дном, засів і чавкаєш, переварюючи гумус, та бісишся з того, що ще жоден хробак, не прогриз металу, щоб залізти у ту ємкість під якою ти гадиш.
+5…..))
Ха)))От бестолковые))) Какой “змiст”,какая “щiрiсть”????? Гнать таких надо отседова.!!!Это бессмысленно-жизненная музыка и НАСТОЯЩИЕ РОКЕРЫ вот эту вот мерзость за музыку не считают-ТИК и ВВ+ ещё тухлые Океан Эльзы, которые не должны позорить РОК. А на ТИК собралось полное быдло,которым нравится “СЫрожине Пырожине” и “Алкоголизм”-очень хороший смысл у песен,да?))) Смысл житухи у вас такой))) Вы клоуны смешные)))) Да вы даже не знаете,что такое настоящая музыка,вы все здесь в болоте под названием “быдло-гуцульщина”))))И мне смешно)))
Да,а я самый крутой и классный)))Вот так)))Давайте,крутитесь,смешные,ищите у меня тыщу комплексов,а я понаблюдаю,посмеюсь над вами)))
«ищите у меня тыщу комплексов»? Чучундра, ти ще надієшся отримати безкоштовну психологічну консультацію – ліпи коників, – сам розважай своїх видуманих героїв, блукаючих у нетрях твоєї свідомості.
І щось, мені здається, занадто багато посмішок, ти ж знаєш, що означає сміх без причини. Щоб хоч якось виправити твою ситуацію, слухай анекдот:
Сидить чоловік на березі річки, рибалить, за всіма правилами жанру – піймалась йому Золота рибка, яка й говорить: «Исполню любое твое желание». Чоловік взяв її за хвоста, лупашить головою об стовбур дерева і каже: «Говори зі мною, с*ка, українською!»
Special for you ))
Очень крутой мелодик-рок гитарист, а що ти в своєму житті зробив?
Не смій ображати Сашка, бо ти не вартий навіть відрізаного його нігтя!!!
Ти смішний!
Лях,пора тебе в Польщу.
хм. ви ж КРУТИЙ, ба, навіть ДУЖЕ КРУТИЙ гітарист…
то чого ж ви чекати будете?
творіть рок. він в ваших руках
успіхів вам.
Круто! І назвався правильно “Очень крутой мелодик-рок гитарист”.
А принцип один і той же: “Факт. Хочеш бути відомою письменницею? Будеш. Забажай – сідай, пиши. Напишеш чортзна-що? Не надрукують ніде? Плюй. Пиши далі. Знову відкинуть? Начхай, пиши. Пиши, пролізай, заходь то з того боку, то з другого. Десь хоч раз примостишся. А потім іще десь, іще десь. А потім так намозолиш очі всім, що станеш “нашою відомою, шановною, талановитою”
Да,как псевдо-писательница ваша любимая Забужко или может ,Карпа?)))
Сашко ти молодець.Хід твоїх думок стирив до себе.То, шо ти робиш, ти робиш ПРАВИЛЬНО.
за творчість дякую
Останнє бажання
Остання хвилина, останнє бажання.
Кров запеклася на твоїх устах.
“Давай же, кажи своє побажання.
Хай знають, що милість у моїх руках”
Сказавши це, ворог господарськи сів.
Ти ледве підвівшись на збитих колінах,
Останню в житті свою повість завів.
“Так, твоя милість, в “дешевих” сатінах
Росте й виличає, ганьбить нашу землю.
О так от бур’ян, на полях вкорінившись,
Паплюжить, ганьбить безцінну ріллю.
Та добрий господар над нею схилившись
Все вирве і спалить до щенту її.
Не довго залишилось панове радіти,
Псувати і нівичить наші рідні краї.
Залишилось трохи ще нам потерпіти
І станем ми вільні на нашій землі.
Давай же, закінчуй почату справу.
І може пізніше зустрінемось в пеклі.
Народ і без мене вам знайде управу!”
І зуби у ворога так заскрипіли,
Що навіть юнак здивувся на те.
Над дійством, зграя краків пролетіла.
За все треба платить, особливо за це.
Остання хвилина, останнє бажання.
Кров запеклася на твоїх устах.
Лунатиме довго твоє побажання
і житиме вічно в народа устах.
P.S. Ще от така нотка національного сьогоднішнього віяння:)
Друже, “бажання-побажання” – просто жахлива рима! Я вже не кажу про “на твоїх устах – в народа устах”…
Я ось читаю ваші коментарі, шановна громадо, і диву даюсь. Наче всі – свідомі, хоч як не заїздили це слово, розумні люди. Але все крутиться навколо словесних баталій чи то пак висловлення власної думки закріпленої у віршах чи цитатах. Чи є серед дописувачів у коментарі люди, що можуть трохи більше ніж дописувати коментарі та готові щось робити?
Які будуть ідеї? Постав на путь істиний
Мабуть “трохи більше” – це виходити на нікому не потрібні радикальні мітинги, фарбувати леніних та робити інші приємні та палкі дурниці…
навіщо так погано одразу) трохи більше – це наприклад зібратись гуртом ті піти на природу для того, щоби побачити один одного, зрозуміти і осягнути що нас більше ніж один, більше – це цікавитись рідною культурою та історією, слухати свою музику, шукати якісь варіанти виходу чи прояву енергії – наприклад зібратись і провести презентацію ци перегляд фільму разом. щось таке) Є бажання у людей?
Мітинги, фарбування та інші речі просто нікому не потрібні. Руйнуючи щось (вибухи пам’ятників наприклад чи там що) не створиш нічого гарного. Енергія має бути спрямована на створення, на поєднання та синтез) Тому і запитую – чи є тут бажаючі? Тому що не знаю де вас шукати, але маю бажання щось робити – щось для себе і для країни корисне і приємне. Нещодвано, до речі, відкрив для себе величезний пласт рідної культури – виявляється у нас існує досить багато гарних музичних виконавців. Сучасних! Наприклад треба популяризувати це, не якихось “альош” чи зросійщених “анілораків” а справжніх, автентичних українських чи навіть русинських гуртів чи виконавців (привіт Ніні матвієнко
), які навіть не мають помилкових “Ф” на кінці слів, що закінчуються на в – наприклад “забув (забуу замість забуф)” і таке інше). просто показувати треба це. тому що телепузики наступають 
Ні, я тільки писати можу і балакати…
Сашко, не іронізуй
Питання спрямоване не до тебе а до коментаторів 
У тому що ти багато що робиш питаннь нема, але ж ти далеко 
Можливо й інші далеко і тут тільки вузьке коло знайомих між собою людей спілкується, мені просто хочеться знайти однодумців та друзів, не знаю де шукати 
“Хочеш бути знаменитим політиком? Будь ласка. Бажай, лізь, виступай, мозоль очі, ґвалтуй. Мели, що хочеш, всяку нісенітницю, аби тільки з вірою в себе, і будеш лідером партії, міністром, головою уряду, президентом. ” Коли прочитав ці рядки, першим, чиє ім’я згадалось був Жириновський, здавалося б, клоун клоуном, верзе всяку х…нісенітницю, а один із найбільш відомих політиків у Московії, та і в Вітчизняній політиці ніяких відмінностей і я думаю що цей принцип працює і в інших країнах світу. Треба закинути цей відривок в улюблені цитати в контакті!
Закидай! Думаю, Вінниченко не образиться…
Ты нацист,и поэтому,мусор для Украины. Мне стыдно,что НА Украине такие люди есть.
До речі, цікава історія з цим “на” та “в” Україні. Читаю зараз викладення нашої Історії з давніх-давен і до сучасності канадського професора українського походження Ореста Субтельного українською мовою, видання Либідь, Київ 1992 року і ще жодного разу не зустрів “в Україні” а тільки “на Україні”. Але це вже самоназва з двадцятого сторіччя, до цього була Русь і русини, Гетьманщина та Малоросія. Україна це нове, і таки на Україні ми живемо
Здивований був 
Навіть змушений був написати листа Оресту Субтельному з подякою за працю, тому що вражений якістю книжки та неупередженістю у описі подій.
Е… Таки це буде не дуже по темі. Тобто не стосуватиметься «Покладів золота»… Просто не можу стриматися:
«Коли говоримо про про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник «в» чи «у» (а не «на»): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника «на» з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині…»
Тобто «на Україні» вживалося тоді, коли ми ще не були незалежні… Навіть в іноземних словниках з’явилося: «Ukraine, not the Ukraine». Бо оте їх the теж стосується територій, а не держав…