Є деякі речі, які іноді здаються просто дрібницями, та однак вони здатні дуже ефективно на деякий час вибивати мене з колії. Так, наприклад, коли я виконую якусь роботу, віддаюся їй на повну, доводжу до кінця і вважаю її виконаною, а вона раптом, з якихось причин, не зараховується або не зберігається – мене це просто вбиває! Або просто обламує. Так я колись не отримав золоту медаль у середній школі. Першим випускним екзаменом у нас була математика – алгебра і геометрія разом. Я першим у класі розв’язав усі завдання, переписав усе на чистовик і здав. Та ось біда – ніколи я не вмів чисто писати. Для мене переписати з чорновика в чистовик – і то великий подвиг! А переписати так, щоб не було жодної помарочки – взагалі, справа нереальна! І от я здав роботу, усі завдання правильно вирішені, але вчителька каже, що до потенційних медалістів особливі умови, тому треба ще раз переписати. Я відмовляюся, мотивуючи це тим, що ми пишемо екзамен з математики, а не з чистописання. Тоді приходить класний керівник і намагається мене переконати, але – дурна натура! – чим більше на мене тиснуть, тим більше я опираюся. Приходили і завуч, і директор школи – нікому ж не завадить мати в школі зайвого золотого медаліста! Та медаліст не вийшов – так і не переписав я ще раз те, що вже раз переписував і вважав своє завдання виконаним. Отож, алгебра і геометрія, які я завжди, переважно, знав на “5″, в резульататі здалися на “4″, а потім і на інших екзаменах мене зрізали – щоб не вимахувався. Але я за медалями не шкодую! Себе я добре знаю, знав і багатьох медалістів – золотих і срібних, а звання та регалії мене мало цікавлять. 
Та мова зараз не про мої нагороди чи їхню відсутність, а про мою, мабуть, психічну неврівноваженість. Бо ото іноді психану – та і відпадає бажання щось робити. Так і цього разу вийшло. Писав я сюди одну штучку. Трапився мені якось документальний фільм, я його переглянув і написав сюди про нього. І писалося досить довго, бо треба було кілька разів шукати певні моменти у фільмі, щоб пересвідчитися, що я не помилився у сприйнятті. Коротше кажучи, писав, писав і написав. І тільки зібрався натиснути кнопочку “опублікувати”, як щось глюкнуло і “мозілла” моя люба примиленько закрилася. А разом з нею закрилася й моя писанина. Знову я все відкрив, повернувся сюди, проглянув чернетку, а вона – порожня. І так мене це зачепило, що ні ще раз написати те саме не захотілося, ні нового бажання щось писати сюди протягом якогось часу не виникало.
А через кілька днів я поїхав з Києва, був у кількох місцях Західної України, але нормального доступу до інтернету жодного разу за всю поїздку не мав. А не мав доступу – той написати тут нічого не міг. Однак я повернувся до Києва, знову отримав доступ до інтернету і, звичайно ж, при першій нагоді, я – сюди! Бо й цікаво мені, що тут коїться на моїй сторіночці без мене, та й перед вами, мої любі, вибачитися за мовчанку повинен був.
І що ви собі думаєте? Заходжу я в “Публікації” і – о, диво! Я бачу не одну, а дві невикористані чернетки з однією темою! Одна – та порожня, яку я вже переглядав, а інша – та, якої я раніше не бачив – повнісінька! Тож я зараз швиденько допишу це і одразу ж опублікую ще й те, що вважав втраченим назавжди. А воно ж, бач, не вмерло! І називається воно – “ЦІКАВИЙ ПОГЛЯД”. Приємного вам читання! І вибачте за мовчанку! 
О, то рукописи таки не горять…
Хм, а в яких цікавих місцях Західної України ти був, якщо не таємниця? Я на вихідних люблю щось таке от відвідати, а меніще й близенько, мабуть, буде.
Я теж така психічно неврівноважена
І теж не отримала золоту медаль через свою впертість 
Хоча не шкодую… всі ті “золоті медалі” себе показали вже при вступі в університет 
Та мені всюди цікаво!
ласкаво прсимо додому!
і чого це ти розвибачався?
дуже рада знову тебе читати!
Часом бувають подібні трабли…Мучишся з цим постом, просто з душі його виписуєш, а там якість помилки, якісь халепи… Зранку заходиш, а там 15 підкатів, купи цього тексту якось дивно розташовані, зовсім не так як мало би бути. І розумієш, що напевно той, хто його вже прочитав подумав, що ти, пишучи пост, раптово збожеволів ))
Не перепрошуй, просто не закидай свій жж майже на цілий місяць або, як каже Юрко Зелений, свою іменку )))) Я його постійно читаю і якось незвично, коли там один й той самий пост майоріє ))
Не можу не закидати…
Особисто я вважаю, що особистість від “дитини” визначає здатність проводити рефлексію або психоаналіз власному Ego І це, мабуть, дивно, але вчора психоаналіз був в попиті. От вчора зустрічалась з другом, з яким не бачилась 2 рокі, та він почав мені розкривати серце. Та й тут достатньо цікаві моменти душевної організації. Почуваюсь наче вампір, тільки замість крові п’ю ab imo pectore
))
Весна…
Саня ти найкращий так тримати!!))
буває…
“МОЗІЛЛА ФАІРФОКС ВПАВ І НЕ МОЖЕ ПІДНЯТИСЯ. ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ?”…))
Та, добре, що все обійшлося))
Сашко, дай, будь ласка, відповідь на моє питання у ПОДАЮ З ВЛАСНИМИ СКОРОЧЕННЯМИ…чи хоч натякни якось…:))
Так важко шукати…
Пробачаю:-))) А все хороше трапляється несподівано, як кажуть оптимісти. Так шо всьо вернулося.
Ура! Сашко повернувся
Бува, iнколи не усе так гарно. У мене якось було набирав роботу 23 листи у вордi зробив i тут вимкнули свiтло. Пiдсумок розколов клаву навпiл
Привіт!З поверненням!!!!!!!
Так знайома ситуація(особливо коли ти працюєш над паперами,і якесь “чудо” глючить),але ми люди і маємо свої емоції трішки, а інколи і не трішки, здержувати.Як сказала мудра черепаха :
- Случайности не случайны (Панда Кунг – фу).Або простіше несподіванки від Бога (ну це як кому!).
P. S. В Західній Україні є нормальний інтернет доступ,просто треба знати місця!!!!
Шануйтесь! = )
ооо мені теж в школі було важко переписати щось на чистовиккк!))))завжди вчителі казали щоб я їм то все розшифровувала і питали чи часом не готуюся в якісь таємні організації бо так шифруюся в своїх творах шо годі розібрати що то я таке накарлякалаа))))