Знаю, що в Україні зараз холодно, знаю, що люди хворіють, знаю, що всі потомилися вже й від холоду, й від політичної реклами, але все одно пишу це. Не для того, щоб подражнити, а щоб трошки поділитися позитивом. До того ж, може вам ще й цікаво буде.
Так, я дійсно на позитиві, хоч мене й самого це дивує. Я рідко їжджу за межі України, бо мені за її межами одразу ж стає некомфортно і швидко стає нудно. Але нас приїхало на зйомку багато, компанія весела, а Буенос-Айрес здається доволі приємним містом – мені, принаймні, подобається.
Щоправда, не знаю з чого почати. Плану оповіді в мене немає, фотографій викласти не можу, а враження є, тільки ж як їх правильно передати? О! Буду видавати окремі думки такими собі незв’язаними нотатками, а ви вже самі ліпіть їх докупи! Класно я вигадав? Авжеж! 
Тут зараз дуже тепло. Спека. Десь приблизно +30 – коли більше, коли менше. За час мого тут перебування, мабуть, два дні були дещо хмарними, один день був доволі дощовим, всі інші дні сонце жарить просто немилосердно. Я вперше в житті користуюся захисними кремами, до того ж – з великим рівнем захисту від сонця, але все одно трохи припікся. Ті ж наші, які менш чутливі до сонця, ніж я, вже так позасмагали, що схожі на місцевих. Трохи дістає алергія – чи то через сонце, чи то через різкий стрибок з холоду в тепло. На руках з’явилася не дуже приємна висипка, з якою успішно, я так сподіваюсь, бореться якийсь засіб, куплений в місцевій аптеці.
Коли я збирався до Аргентини, від друзів та колег дізнався, що головною місцевою стравою є знаменитий аргентинський стейк. Приємна новина для людина, яка не вживає м’яса, але реальність виявилася ще менш приємною. Перші відвідини місцевих ресторанів показали, що стейки тут просто величезні, вони всюди, а крім них, тут є багато іншого м’яса, і дуже небагато їжі без м’яса. Але, як не дивно, голодним я тут не лишаюсь. Їм багато доволі одноманітних салатів, часом доповнюю їх якимось омлетом, рисом чи – о вчорашнє щастя! – гарбузовою кашею. Салати виглядають так: нарізка різної городини – зелень, морква, цибуля, варений буряк, квасоля, капуста, огірки, помідори, ще там щось – все це або подається вже у готовій комбінації, або ти сам накладаєш чого скільки хочеш. Потім поливаєш олією, оцтом, майонезом, кетчупом, ще там чимось – і їси. Такі салати. На перший погляд – смачно. На другий – нормально. Зараз вже, чесно скажу, приїлося. Але інших варіантів немає. Пару разів пробував замовити рибу – це було щось просто жахливе. Можна спробувати замовити в інших ресторанах – але значно дорожчих, а я не все собі можу дозволити. Супів ніде не можу знайти, про борщ навіть не мрію. Коротше кажучи, їжа поживна, її багато, але якась вона не дуже смачна. Хоча, я може ще просто не знайшов потрібних ресторанів?
Кава. В багатьох місцях вона просто жахлива, в багатьох місцях вона дуже непогана. Хоча, в таку спеку все частіше хочеться кави холодної, та вона чомусь далеко не всюди є. Місцеві, переважно, п’ють мате, всі ходять із своїми персональними “калебасами”, чи як там вони правильно називаються, і ці “калебаси”, на будь-який смак та вибір, продаються усюди. Я маю на увазі, таку спеціальну чашечку з трубочкою для пиття мате. З моїх знайомих, здається, лише Олег Артим (музикант групи “Qарпа”) є великим любителем мате, але я вже йому колись подарував цей “калебас”, тому дуже сподіваюся, що везти такий подарунок мені нікому не доведеться. Вони виглядають не дуже зручними для транспортування, а в мене й так вже купа замовлень на сувеніри, але допустимий ліміт вантажу я перевищив ще дорогою сюди.
Курва! Так іспанською називається поворот. Не те, щоб я почав розмовляти іспанською, просто слова, які схожі на наші непристойності, викликають у нас у всіх підвищений інтерес. Так слово, пов’язане із “забороною”, звучить схоже на “проїбідо”, а яйце пишеться як “huevo”. Але й інші слова я також намагаюся вивчити. Тільки мені не дуже вдається. В літаку була ігрова програма, яка допомагає вивчати деякі слова. Я всю дорогу вчив, але мало що запам’ятав. Добре, що тут є перекладачі й добрі люди, які краще за мене спілкуються іспанською. А то англійську тут народ не дуже знає. Таксисти люблять спитати “ду ю спік інгліш?”, але потім, як правило, розмовляють іспанською. До речі, про таксистів. Вони усі слухають доволі нормальну музику. І, що особлиово приємно, ця музика звучить з радіо. І це, як правило, хороші світові хіти, місцевий фолк-рок або… хеві метал! Так-так, я слухав тут у таксі хеві-метал!
А ще я бачив багато хеві-метала на футболках – багато аргентинців ходять у футболках з назвами металічних команд. Багато дредів. Багато татуювань. Багато пірсінга. Багато різноманітних вусів-борідок. Багато ірокезів. Багато бруду і смороду – але це вже інше.
Про танго варто згадувати? Воно тут всюди – його грають і танцюють на вулицях, його продають у крамничках одягу, взуття, аксесуарів, музики, сувенірів. Вас запрошують на великі танго-шоу, а не хочете – ви знайдете таке шоу на будь-якій туристичній вуличці. Туристів, до речі, багато. А для туристів багато готелів і туристичних центрів, де туристи безкоштовно можуть отримати необхідну інформацію.
Архітектура мені дуже подобається. Колоніальний стиль, сучасний стиль, купа різних поєднань та експериментів. Багато пам’ятників. Багато цікавих дерев та інших рослин, як вони називаються – не знаю. Але виглядають гарно і незвично. Взагалі, фактур для зйомок кліпів тут неміряно. Мав би можливість – зняв би щось тут із задоволенням. До речі, і люди місцеві, мабуть, знімалися б у кліпах із задоволенням, бо поводяться доволі привітно і завжди позитивно реагують та фото- або відеокамеру.
Вулиці тут, переважно, двох типів – великі з двостороннім рухом і маленькі – з одностороннім. Ці вузькі вулички майже завжди паралельно-перпендикулярні, на кожному перехресті – світлофор, а в майже кожному кварталі – різноманітні імпровізовані та справжні паркінги, щоб заторів на вузьких вуличках не було. Великі вулиці, як правило, дуже сучасні, добре обладнанні, з якісним дорожним покриттям. Звичайно, є дороги й менш якісні, але загальне враження від доріг в Буенос-Айресі – позитивне.
Автомобілі тут класні! Дуже крутих сучасних багато не помітно, зате безліч різноманітних старих і дуже старих автомобілів, справжніх раритетів і таких, які я бачив раніше лише в американських фільмах. Мої улюбленці, з бачених, – старий автобус “Мерседес”, вантажівка “Форд” і якийсь ду-у-у-уже стильний “Порш” – мабуть, років так шестидесятих.
Тут багато дуже бідних людей. Значну частину їх ми зустріли на якійсь соціалістичній демонстрації в центрі міста. Демонстрація справила подвійне враження. З одного боку, за цих людей дійсно переживаєш, бо видно, що вони вийшли не за гроші, а за переконання і не від доброго життя. З іншого боку, не дай їм бог такого соціалізму, в якому людей морять голодом, вбивають непосильною працею і нищать відвертим терором. А ще бідні люди часто зустрічаються на центральних вуличках, де вони просто йдуть, сидять, лежать, сплять, живуть. А ще є бідні квартали, які схожі на наші вітчизняні гаражні кооперативи. Щоправда, в цих “гаражах” живуть люди, а не машини, і вони часто мають по кілька поверхів, верхній з яких не має даху. Як нам пояснили, це такі місцеві хитрощі. Нібито, немає даху – немає й офіційно добудованої споруди, а немає споруди – немає податку на неї. І, до речі, між цими недобудованими “будиночками гаражного типу” є багато великих та маленьких, схожих і не дуже, футбольних майданчиків. На них завжди повно різноманітного люду. Очевидно, для багатьох тисяч молодих людей футбол – не лише відрада в не дуже радісному повсякденному житті але й шанс вилізти зі злиднів.
В багатих районах бідних людей не видно – мабуть, їх звідтіля просто виганяють. Або їх просто туди не пускають. Хоча якоїсь спецохорони чи поліції на вулицях видно небагато, але, мабуть, бідні люди знають, що вона десь поблизу точно є. А ще там майже усі парки огороджені та зачинені на замок. Вхід тільки для багатих, чи що?!
За рекомендацією свого канадського знайомого, я їздив до української греко-католицької церкви. Не на службу, а щоб подивитися, як живе українська громада. Храм св. Покрови, який освячував Йосип Сліпий і який відвідував Папа Іоан Павло Другий, виглядає доволі охайно. Без зайвої помпезності, але зі смаком і цілком по-українському. Всі написи – українською мовою, кольори – переважно, в жовто-синіх тонах, на вівтарі – мозаїка Святої Покрови, на вікнах – вітражі. З обох боків від вівтаря стоять прапори України та Аргентини, на малюнках, крім ликів святих та Ісуса Христа, є зображння Стародавнього Києва та України-Руси. Служба правиться українською мовою, дуже гарно співає хор. Людей на службі було близько п’ятидесяти, кілька з них – явно, не українці. Після служби ми трохи поспілкувалися з місцевими українцями. Виявилося, що етнічних українців в Аргентині не менш, як пів мільйона, але активного діаспорного життя вже немає. Багато хто вже й не ідентифікує себе з Україною. не знає мови, не цікавиться культурою. Ото тільки ті люди, які гуртуються навколо церкви, ще якось трохи цікавляться тим, що відбувається в Україні. Звісно, краще живуть ті, які приїхали туди давніше, а нова еміграціє все ще бореться за нове життя. Зате часто зустрічаються арегентинці, які, дізнавшись, що ми з “Укранії”, кажуть: “О, в мене друг українець! О, в мене батько родом з Одеси! О, в мене українське прізвище, бо моя сім’я десь сто років тому приїхала сюди з України!”…
І наостанок кілька слів про помітні відмінності. Зрозуміло, що Аргентина й Україна знаходяться майже на протилежних кінцях земної кулі. Але різниця полягає не лише в тому, що тут ще тільки північ, а в Україні вже п’ята ранку, і не лише в тому, що у нас зараз холодна зима, а тут – гаряче літо. Тут зовсім інакший ритм життя. Тут усі усе роблять дуже непоспіхом, неквапливо. Тут більшість магазинів, ресторанів та кав’ярень не працюють увечері та у вихідні дні. А ще тут жоден таксист не спробував нас надурити… Отаке… 
Сашко! Пише ще! Так цікаво! Супер!
Дякую )
Класно! Пиши ще.
ЗІ. А чому м’яса не їси? Це пов’язано зі здоров’ям чи переконаннями?
З переконаннями.
Отримав задоволення від прочитаного, дякую, Сашко!
Чудово! Дуже цікаво! Із величезним задоволенням “проковтнув” цей пост.
Цікаво….так цікаво)) що десь є спека зараз, коли в нас -20))
Та і взагалі, таке враження, що опинилась там на якусь мить)) Дякую!
Удачі вам там!!! Чекаємо вихід на екрани!!!
Аж самому захотілось в Аргентину…)))
А в нас також,Сонце пече, річка вже тече (розмерзла)…))
А які там дівчата, Сашко?
Гм… Ну, трапляються гарненькі, але рідко… Та наші все одно кращі!
Сашко, надзвичайно приємно і цікаво читати Ваші враження про Аргентину! Дякую, що поділилися позитивом – дуже доречно!
Припускаю, що до повернення на Батьківщину Ви помітно схуднете…
От є у Вас такий талант влучно описувати оточення, враження, людей!.. Дійсно, ніби вдалося побачити вищеописані картинкии своїми очима (принаймні мені).
Щиро сподіваюся, що все-таки Вам вдасться знайти пристойну їжу з риби! Я теж не вживаю м’яса і тому чудово розумію як може “приїстися” овочеве одноманіття
Але, все-таки, радію за Вас і за те, що Вам прийшлася до душі ця вся “авантюра”!
Чекатимемо нових звісточок!
Ні, не худну, навпаки – вагу набираю!
ні, не треба, будь ласка!!!!
Klasno! Vyjwlo tak niby dytyna pysala, tobto superovo! Ty napevno vzhe pozikavyvsja, ale vsezh, meni podobajetsja nazva mista-”Poputni Vitry”.
Не знав перекладу…
Ех-ех-ех… Як кла-а-асно…
Спека… А ми тут сьогодні кільком сонячним променям тішилися, як діти.
Ги, мабуть, майже всі українці таким методом починають вивчення мови країни свого перебування.
Таксисти і музика з радіо… Болюча тема для мене. Дай, Боже, їм там — в Аргентині — щастя і довгих років життя.
Цікаво було почитати. Дякую.
Нехай у тебе там буде ще багато приємних вражень!
Довелося вже й кілька разів класику в таксі послухати – теж з радіо.
Класика — то взагалі шось за межею реальності… Ще жодного разу там не була, а вже люблю ту країну.
Поїхала би жити, якби аж так дуже не любила своє місто.
Оце би організувати шось типу обміну професійним досвідом…
а мені, в деяких моментах здалося, що це не “доза позитиву”, а лист із заслання;)
ну класно, що ти знайшов час нашкрябати нам щось))))
а взагалі, як поживає головна мета твоєї поїздки? (“БУМ”)
щодо мови: будь ласка ні в я кому разі не вивчай її!!! а то вивчиш мову, збудуєш “будиночок без даху”, сподобається тобі… і усьо! не дай Бог, залишишся там….
Та ні, залишатися тут не маю жодного бажання. А про БУМ читай на сайті БУМ’у…
обов”язково;)
Djakuju za 4udovu rozpovidj, treba maty hyst tak vse opysaty, super!))
do re4i, kurva portugaljsjkoju, po-mojemu, povorot pravoru4.
Stosovno menu, radzhu uriznomanitnyty jogo riznymy vydamy gorihiv ta tverdyh syriv. Moji znajomi -vegetar tak rjatuvalysj v Angliji.
stosovno tango, maju mriju ztan4yty jogo z veljmyshanovnym panom;)
garnyh vrazhenj i peremogy!
Пан танго не танчить…
Хто залишиться????САШКО????
ой, нізащо))я в тому впевнена))попри всі плюси інших місць, Сашко любить Україну і навряд проміняє її на гарненьку картинку чужої країни))
Хтозна, як життя повернеться…
СТОП! ти ж тільки що сказав, що не хочеш…. О_о
Позитивно! І вже я 5хв побував там…
Бачу не тільки мені сподобалося як ти пишеш
Може вже якісь книжки почнеш писати?
Та вже не раз казав, що в мене не виходить…
До речі
http://bum.inter.ua/uk/news/inside/2010/01/29/17
Сподобалось, дякую!
хех, круто
а на рахунок алергії, то скоріш за все в тебе сонячна алергія (сама таким страждаю)… я рятуюсь звичайним неалергенним дитячим кремом (ше є в нас хороша штука Камагель, але не знаю чи ти її там знайдеш). Мащу його на проблемні місця 3-4 рази на день. Не скажу, що воно пройде, бо поки так шмалить сонце воно не зникне, але хоча б трішки знімає оту висипку (а якщо чухається, то перестане)
ой, ще згадала засоби)))
дитячим захисним кремом проти загару (не менше 50 фактору) спробуй мастити руки.
От і ще можеш випити або діазолін, або супрастін, або тавегіл (1 таблетку 1 раз на день). Це протиалергійні таблетки, які можуть трішки зменшити алергію, але вона зникне повністю, коли зникне подразник
Дякую, вже давно все вилікував – за два дні спеціальним кремом.
о, це класно
а не підскажеш що то за крем такий?
Таке враження, наче тим аргентинським теплом обвіяло… Сашко, пиши ще! Завжди дуже приємно читати
http://www.afisha.ru/travel/argentina/buenos_aires/
http://www.afisha.ru/article/3266/
ось прекрасна стаття про буенос айрес, можливо знадобиться
Дякую, але не знадобилося – мені про це все розповіли друзі, які бували тут раніше.
http://h.ua/story/253416/
Не впевнена, що це тут доречно. Але цікаве інтерв’ю Сашка.
ОЙ!Дякую за чудесний твір – подорож,бо дійсно відчула всі емоції в цій подорожі(навіть аромат м’яса,а можливо так зівпало з приготуванням їжі на кухні).Но мені дуже класно від прочитаного,і тішусь за Вас всіх,що там +30,бо дійсно трошки надоїв холод,але якщо щей цим не користуватись.Але засмутило те що там люди так живуть не дуже добре,але як в них так як і в нас ніколи не згине позитив(це все тому що там теж є українці = ) ! ).Так що ви Наш так сказати посол – оповідач.А за борщ не приємно.Він там має бути!!!!Ждемо ще!!!! = )
Варили борщ на БУМ’і, але мені не дісталося…
Чому?
“переважно, в жовто-синіх тонах” – Сашко, і Ти теж???
Скільки можна? наш прапор синьо-жовтий, і потім східна Україна розказує, жовто-блакитні, потім прапор догори-дригом вішають і т.п.
але розповідь кльова!
Синьо-жовтий, жовто-синій – яка різниця?! В голові треба порядок навести, а не в кольорах…
А мені стало дуже сумно за братів-українців, які там виживають лиш завдяки своїй смекалці…
Так що скоріше вертайтесь, у нас тут в душах(нематеріальних субстанціях…) ще тепліше, і головне без алергії)))
А от для вас це приклад того, що тут в нас краще
Та щось не помітно, щоби багато “братів-українців” захотіло вертатися…
Вони не бачили вашого хорошого прикладу
Класно написано… Сашко тепер втратив величенький шматок зими і отримав взамін трошки літа:) І так,не в тему,але іспанською – Trahe negro para mi nieta ( Чорна сукня для моєї внучки)
))
гагага))))
Dobre opysav. Meni odrazu zgadavsya film Emira Kusturicy “Maradona”.
Вчора по всіх каналах у новинах пронеслося, про те як в передмісті Буенос-Айреса невідомий виштовхав з колії автівку перед самим носом потягу. Можливо цим скромним героєм був хтось з учасників «БУМу», наші ж люди не тільки «коня на скаку», а і перед потягом на ходу не скривляться
Не даремно ж і в Україні повідомляли про те, що шукають цього інкогнітА 
А може це було одне з випробувань конкурсу? На ряду з тим, що вони витворяють, не здивуюсь ))
В будь-якому випадку, з нетерпінням чекаю і нашого відчайдуха додому, і низько вклоняюсь тамтешньому!
Експронтик:
Блудний сину,
кидай ту Аргентину,
Чекать не маю сили,
вертайсь на Україну!
Ні, то не наші – я питав.
Я вже скучила за тобою,повертайся
захоплююча розповідь:)
а я недавно відновила зв”язки з татовими родичами в Аргентині, але навряд чи колись туди поїду… хоча…
Може БУМ буде продовжуватися…
може, й буде, може, навіть в Аргентині, але я до такого роду розваг не маю здоров”я:)
Привіт Сашко!Як ви там?Бачила страхіття які відбуваються в Аргентині (можливо зараз не до писульок,але прочитаєш напиши).В будь якому випадку -держіться !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Привіт Сашко!а скільки коштує цукор в Аргентині.????
Пи.Си. може не по темі просто цікаво.
звісно, бути в аргентині і не їсти мяса все одно що в японії – суші. навіть якщо не іси мяса багато в житті, а аргентині не можна від нього відмовитися. вони просто профі у його приготуванні.
а від мате точно не варто відмовлятися – крутіше тонізує ніж кава
Ооо… Читав цей допис просто з шаленим апетитом – так живо написано, переповнено враженнями, одразу вимальовуються колоритні, веселі, сумні картини.. Одразу видно, що написано як у щоденник, а не як якийсь шкільний твір, чи що
Дуже хотілося б побачити фото..
Не до речі, концерт у Хмельницькому 12.03 був просто незабутнім!! Приїзди ЩЕ!
.