В середу ввечері я повернувся до України. Переліт з Аргентини був довгим і важким, я майже не спав, у мене понабрякали ноги від тривалого сидіння, та мене зовсім не потішили рідні чорно-сіро-білі пейзажі, хоч я й дуже скучив за Батьківщиною. Разом із поверненням завершилося моє безтурботне життя. Той “піонерський табір для дорослих”, в якому я прожив цілий місяць, дуже мене розбещив, бо основні питання проживання, харчування та розпорядку дня за мене вирішували інші люди, я ж лише дбав про відпочинок у вільний час та заповнення дозвілля. Зараз же знову мушу повертатися до справ, і далеко не всі ті справи є винятково приємними. А ще я знову потрапив до інформаційного поля. В Аргенитині ж я не розумів, про що розповідає телеведучий, з чого сміється радіо-ді-джей та що пише газета, а вдома хоч-не-хоч, потрапляєш до потоку різноманітної – далеко не завжди приємної та потрібної – інформації. І ще я знову почав активно користуватися мобільним телефоном. І чути зовсім іншу музику в таксі.
Разом з тим, я радий, що знову можу багато спілкуватися з рідними та близькими людьми. З нетерпінням чекаю репетицій та концертів – сподіваюсь, що вони таки будуть. Готуюся до запису нової пісні проекту СП та маю деякі інші задумки. В Аргентині я знайшов багато нових цікавих людей, ми вже передзвонюємося та зустрічаємося, готуємося до спільного перегляду першої програми 7-го березня.
Я багато думаю про те, як жити далі та якою має бути ця сторінка. Мені не дуже приємно читати коментарі, в яких мене називають боягузом чи мрійником, який дбає лише про свою чисту совість. Так, я про неї й дійсно дбаю, але мені прикро, що мене не розуміють. Не розуміють, що я не буду самим собою, якщо не дбатиму про чистоту власної совісті. І не зможу я говорити правду іншим людям, якщо брехатиму самому собі.
Зрештою, не про це я хотів написати. Ще в Аргентині я вже вдруге перечитав одну книжку, дві цитати з якої зараз наведу тут. Книга легка для читання, фентезійно-пригодницька, але в ній зустрічаються гарні міркування й стосовно нашого реального життя. Нічого надзвичайного чи особливого у ній немає, але якщо захочеться почитати чогось легкого і трохи корисного – це буде дуже непоганий вибір, як на мій погляд.
“Останнім часом люди бояться навколишнього світу, і цей страх легко заохочувати і підтримувати. Люди хочуть бути в нашому Віртуальному Паноптиконі. Ми пильнуємо їх, немов хороші пастухи. Ними будуть керувати, їх будуть контролювати й захищати від невідомого.
Крім того, їм майже ніколи не спаде на думку, що вони у в’язниці. Щось завжди відволікатиме їхню увагу. Війна на Близькому Сході. Скандал, у якому замішані відомі люди. Кубок світу. Наркотики, і нелегальні, і ті, які прописують лікарі. Реклама. Нова пісня. Зміни в моді. Страх може спонукати людей зайти до нашого Паноптикону, але ми розважимо їх, доки вони всередині.”
“Людські істоти мають майже необмежені можливості самообману. Ми можемо виправдати будь-яку кількість печалі, якщо тільки вона збігається з нашими стандартними уявленнями про дійсність…
…Ще більше смерті й руйнування. Злочинність. Забруднення довкілля. Усі повідомлення в новинах спонукали мене боятися. Усі реклами наказували мені купувати речі, які були мені не потрібні. Панувала одна головна ідея: люди можуть бути лише пасивними жертвами і покупцями.”
Джон Твелв Гоукс, “Мандрівник”.
А завтра починається весна! 
З поверненням!!! Мабуть справді гарна книжечка. Може даси почитати?
З поверненням
Про неприємні моменти в коментарях маю декілька думок. Оскільки я теж автор блогів, то розумію твою реакцію на неприємні коменти. Раз ти вирішив писати в всесвітній мережі, то з тим явищем треба змиритися, воно буде завжди. Злюки-коментуючі є двох видів:
1. Тролі, мета існування котрих — н@ср@ти в коментах, бо інакше день не вдався
2. Просто люди без елементарного виховання і відчуття тактовності, пихаті. Вони раді «повозмущатися», бо їхня думка найважливіша і найправильніша. Тим більше їх ніхто не бачить
В твоєму випадку народ просто не розуміє мети створення блогу і не приймає саме твоєї думки. А то пахне рагулізмом.
Твоя реакція на негативні коменти підсилена поверненням додому, до обовязків і труднощів. На то треба не звертати увагу, інакше не бачити тобі твого улюбленого заняття писати в блог. А ще варто модератора залучити, і поставити коже комент на одобрення. Чим популярнішим буде блог, тим більше спаму навалить. Порадься з власниками блогів, вони все роскажуть
З весною!
Сам вчора повернувся з місячної подорожі центральної америки, і… як добре я тебе розумію…
Блог – це як шкільний щоденник. Двійки, думаю, були у всіх.
Звичайно, неприємно читати негативні коментарі, але тут складно щось зробити.
“Брудні” слова – затертий штамп. Завжди вистачало тих, хто любить критикувати.
Краще більше згадуй і пиши про приємні слова
З Весною
Так, з поверненням!
Трохи сумне повідомлення, здається. В якому відчувається, що безтурботе життя таки закінчилось. Поки ви були там, тут сталися зміни, це помітно. Але таке відчуття зазвичай за тиждень-другий має пройти) Все увійде в звичне, налагоджене русло.
А завтра буде весна!
І ще в мене завтра день народження! :Р
з днем народження!!! :Р
Оу!! Дякую!!!:)
Приміть і мої вітання
і Вам дякую)
привіт, Сашко!
Не звертай уваги на негативні коментарі. Або просто їх видаляй. Люди з нечистою совістю ніколи не зрозуміють чому твоя повинна бути чистою. З весною
Видаляти не варто – це тільки потішить троля; знаю бо й сам так вмію
Совість у кожного своя, тому кожен сам вирішує що для нього правильно. Різного роду негарні висловлювання варто просто ігнорувати. Зрештою, не можуть же всі мати єдину точку зору, а в тебе тут дуже багато однодумців – сам бачиш.
Ти молодець, Сашко, і все робиш правильно, бо живеш серцем. Але коли ти вголос виголошуєш свої думки, завжди знайдуться ті, що не розуміють. Але є й ті, для кого вони є дійсно важливими, а тому говорити треба вже хоча б заради кількох осіб. Я теж хотіла б навести цитату з Прохаська, якого дуже люблю:
“Робота зі словами, а особливо зі словами промовленими, укладається у мірило, де з одного боку — зневіра, а з іншого — надія, яку не знищити. Зневіра, бо ти розумієш, як мало важить слово і говорення, ти усвідомлюєш, що до нічого доброго твоя балаканина загалом не приведе. Бо кожен з людей може зробити все, що є найгіршого у людей, і тоді його не спинить жодне слово. Але є надія. Віра в те, що всі слова знаходять адресата, жодне речення не марне, кожна деталь укладається у ту конструкцію, де її найбільше бракує. Тому і працюєш зі словами. Ти опиняєшся в ролі майстра, що робить предмети розкоші, або продавця дуже химерного і дорогого антикварного маґазину. Твій товар потрібний лиш декому, а ті, кому він потрібний, не завжди знають про існування твоєї крамнички. Тож доводиться чекати. Але не дочекатися неможливо. І коли бачиш захват, сльози й посмішку того, хто тебе знайшов, не можеш уже займатися нічим іншим. Я переконаний, що нема жодної людини — найгіршої і найдурнішої, яка б не дожила до такого моменту, коли їй трапиться слово чи речення, адресоване саме їй. Тоді вона, хай ненадовго, перетворюється у найдобрішу і наймудрішу людину на землі. Заради таких метаморфоз варто жити серед людей і любити їх більше, ніж самого себе. І варто плодити слова, речення і образи, розсилаючи їх навмання на всі боки, роздаючи їх тим, хто невідомо для самого себе страждає від браку потрібного слова… Вчинку… Жесту… Поцілунку… Удару… Пригортання… Погляду… Подарунка… Мелодії… Плода… Дороги… Вказівника чи взірця.”
Я книжку читав, класна))) І головне правдива – зараз камери усюди і им боїмося, просто боїмося. Всього, сьогодні заселився на квартиру до одної бабці – двоє дверей 4 замки , і не дай Бог на 1 не зачиниш. !!! А тут навіть красти нічого)))
Здоров)
Справді класно, що ти на Батьківщині.Хоча тут і справді трохи сіро. То дурниці коли пишуть про тебе щось не надто приємне на твому ж сайті, всім же не вгадиш.головне, що ти чесний сам зсобою.
до речі, 6-8 у Львові свято шоколаду. знаю, що любиш солодке. так що-приїжай.
ахахахаха
сорі не стрималась:
та ні, якщо дуже довго гадити, то звичайно можна всім і кожному вгадити;)
я б і сама не втрималась якби таке в когось почитала.зато посміюлась з своєї писанини
Потішила дівчинка-психоаналітик, яка вважає, що неприємні коменти заслужити вона не могла, бо їх пишуть лише
“1. Тролі, мета існування котрих — н@ср@ти в коментах, бо інакше день не вдався
2. Просто люди без елементарного виховання і відчуття тактовності, пихаті. ”
Особисто я – два в одному – троль без елементарного виховання.
Сашечко, з поверненням, ти найкращий, і не зважай на коментарі – то емоції обурених, вкотре розчарованих, безпомічних, розгублених людей, і мене теж.
>> Мені не дуже приємно читати коментарі, в яких мене називають боягузом чи мрійником, який дбає лише про свою чисту совість.
як балотуватися за нашої відчайдушної підтримки – так реаліст, нічого не світить. а як сподіватись на 55% проти всіх – то мрійник із чистою совістю) ну-ну. обираємо дешевий варіант.
брехати собі? та ніхто нікому не бреше, кожен зробив свій вибір свідомо, бо має причини. віват, демократіє )
Вітаю, Сашко! З поверненням!
Як жити далі? – досить часто питаю себе те ж саме. Знаю, що в кожному із нас захована відповідь на це питання – варто лише прислухАтися до себе… І знаю, що кожен несе персональну відповідальність за свої вчинки/слова/дії – перевірено. А хто цього не розуміє – їхні проблеми.
Обов’язково залишайтеся собою, вдосконалюйтеся, бо ми ж Вас любимо саме за те, що Сашко Положинський – це Сашко Положинський!
О, і дякую за додатковий стимул відвідати книгарню!
Бажаю успіхів у реалізації задумів, і позитиву!
перший день весни) даєш брудні +10 і теплий вітерець.
щирі співчуття всім відчайдушним кротам. ми ще у чемпі покажемо! :p
З поверненням дяую за чудові слова – гарні про сумління совісті ви одни з небагатьох виконавців, у яких вона ще залишилася та совість!
Дуже приємно споглядати за розвитком вашого витвору!
Подбається те що ви ніколи не стоїте на одному місці!
Книжка дійсно гарна чимось нагадує Лук”яненко з його спектром)))
Привіт, Сашко. З поверненням!
Тим більше, що ти лиш повернувся в середу, а вчора тебе вже новинах показали. 
(Я про ТСН)
І з першим днем Весни! Шлю подумки весняного мартішорчика.
Здалося, сумний в тебе настрій був, коли ти це писав. А воно все того не варте! Особливо чиїсь коментарі. Подалі їх! Для всіх хорошим ніколи не будеш. І нема сенсу комусь щось пояснювати. Хто вміє думати, сам допетрає. А на безнадійні випадки зважати нема резону.
А взагалі твої враження теперішні дуже вписуються у той стан, який відчувають, повернувшись з відпусток до буднів. Скоро мине.
Вітаю ще раз. Успіхів у всьому!
Доброго дня, Сашко:)…що ж, сказати я можу багато, але цього разу обмежуся декількома словами
Мені приэмно усвідомлювати, що останнім часом ти став більш відкритим! БУТИ собою та ЖИТИ по совісті – Це і є ЩАСТЯ!!! Так тримати!!! 
з поверненням. батьківщина – це солодко
Привіт! З приїздом!
Нарешті дочекався
З поверненням пане Положинський!
Не мені вам розказувати, що критика є невід*ємною частиною розвитку. От коли її не буде, треба перейматись, бо це, мабуть, значитиме, що більше – не досягнути…
Читаючи пост помітила приємні зміни, можливо, це легка ностальгія за Батьківшиною (яка, на жаль, пройде..), а може – умиротворення(?) навіяне тим ритмом (то тоді старайтесь його зберегти й надалі, бо ж небагато речей варті наших переживань…)
Щодо коментарів, то по-моєму всі мають різні точки зору, які мають право на існування, як ваша і моя, тому все ж часом треба знайти і там зерно істини
П.С.Цікава книга
Tvij sait mij uljublenyj. tut kupa zikavoji inf i pysanyx pozytyvnyx emozij. Ja radiju koly pojavljajetsja wos novenke. takwo please go on!(zvychajno ne cherez sylu)
A zhytja pislja Buenos Airesu jasno tre pereosmyslyty)))
З приїздом!
Гарні слова про книжичку,але вбивчі бо правда.А негативні коментарі мусять бути,хіба вони ж перші у твоєму житті?Нехай ти не первертаєш землю і не працюєш рятівником(напевне негатив з того що ті люди так висловлюються бо хочуть тебе таким бачити),все ж таки, ти є для певних компаній,людей чи груп чимось більше ніж матеріальний герой,а скоріше ідейно – духовний який тримає віру,віру в будь що,але воно має бути.
Це не комплімент чи грубі лестощі,навіщо?Не щирих людей хватає,а просто це ще одна думка людини в якої стався переворот в житті(чомусь цього року?),багато чого збагнула і передумала.І дуже тішусь такими людьми – які не бояться сказати правду і в голос сказати – “що є проблеми,що людям дуже тяжко,але є надія і не все так погано в нашому житті”
Багато написала.Одне – дкуємо що Ви є!
А негатив і позитив завжди буде – ти ж собі вже не належиш як не крути = )
Прикольна книга! Читав декілька років тому, треба буде перечитати, а ти читав продовження цієї книги “Темна ріка”
(не знаю, здається трохи в тему)
В очікуванні весни
Час пізній надворі, час тихо сплива,
Вже завтра настане жадана весна.
Спокійно і тихо, ще кілька годин,
Відійде зима, прийде час теплих днин.
Весна – то пробудження час, то пора
Розквіту, світла, надії, тепла.
Усе зеленіє, виходить зі сну,
Крига розтане, білу крівлю рясну
Замінить строкатий барвистий покрів.
Повіє тепло із далеких морів.
Погідка навколо чудова прийде.
Ота перша квітка з-під снігу зійде.
Підсніжником квітку давно хтось назвав,
Той, хто з нетерпінням так довго чекав
Весну. З нетерпінням чекаю і я,
Щоб збулася мрія весною моя.
Написав
28.02.10
Все має дві сторони. Чим більше прихильників, тим більше антипатиків. У Карпочки взагалі так багато анти-фанатів,а вона на відміну від Вас жінка:) так що забивайте на все. На хороше,бо воно іноді фальш, а погане,бо це лише чиїсь суб’єктивні думки, а частіше комплекси. Є лише Ви і Ваша внутрішній світ,який має жити в гармонії з зовнішнім:)
Сашко, дай Боже!!!! З вертанням!!! То як там та програмка, Ти за Луцьк грав чи за Київ? Чи то комерційна таємниця Інтеру…
Вітання в Україні. Мандри це завжди прекрасно, захоплююче та чарівно. Це наче казка, або карнавал або попросту свято кожен день. Повернення додому для мене це також свято. Коли із нетерпінням чекаєш приземлення в Борисполі, посміхнутись митникам, зустріти тих чарівних таксистів-диспечерів, і прочитати надпис Вас вітає Київ.
і ти розумієш, що незважаючи на усі негаразди, проблеми, темні думки та інші неприємнності. Ти вдома, Ти в Україні, Ти на своїй землі. а все решта зачекає…
ностальгічний запис..
а ці всі поради юних психологів стосовно того, як сприймати негативні коменти.. вони такі незграбно-фальшиві.
бе. вибачте.
весна зовсім скоро.
А ти типу професор психології(звеликого розуму таке написати)?.
а я пропоную просто закрити досту до блогу тим, що псують настрій (на скільки пам*ятаю, впершу чергу це Степан)
ги)
Ну так ніззя… У нас демократія, пам’ятаєте?:-) Хай говорять, це їхнє право, вставляти своїх 5 копійок…
Лише чіткими і правдивими переконаннями, нам вдасться зробити спільну справу і діло, до якого ще далеко…
Дуже цікаво читати твої записи! Вони для мене є дуже повчальними, в якійсь мірі, а в якійсь допомогають визначитися з своїм спийняттям світу, та взагалі сформувати свій світогляд! Твоя життева позиція мені дуже близька. І відповіді на ті питання які крутилися в моїй божевільній голові, сповненій купою нестримного потенціалу до життя і пізнання, знайшлися на цьому сайті!
Цей коментар не стосується тільки цього запису, а взагалі в цілому всього що я тут читаю)
дякую