Archive for лютого, 2010

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЗИМИ

неділя, лютого 28, 2010

В середу ввечері я повернувся до України. Переліт з Аргентини був довгим і важким, я майже не спав, у мене понабрякали ноги від тривалого сидіння, та мене зовсім не потішили рідні чорно-сіро-білі пейзажі, хоч я й дуже скучив за Батьківщиною. Разом із поверненням завершилося моє безтурботне життя. Той “піонерський табір для дорослих”, в якому я прожив цілий місяць, дуже мене розбещив, бо основні питання проживання, харчування та розпорядку дня за мене вирішували інші люди, я ж лише дбав про відпочинок у вільний час та заповнення дозвілля. Зараз же знову мушу повертатися до справ, і далеко не всі ті справи є винятково приємними. А ще я знову потрапив до інформаційного поля. В Аргенитині ж я не розумів, про що розповідає телеведучий, з чого сміється радіо-ді-джей та що пише газета, а вдома хоч-не-хоч, потрапляєш до потоку різноманітної – далеко не завжди приємної та потрібної – інформації. І ще я знову почав активно користуватися мобільним телефоном. І чути зовсім іншу музику в таксі.

Разом з тим, я радий, що знову можу багато спілкуватися з рідними та близькими людьми. З нетерпінням чекаю репетицій та концертів – сподіваюсь, що вони таки будуть. Готуюся до запису нової пісні проекту СП та маю деякі інші задумки. В Аргентині я знайшов багато нових цікавих людей, ми вже передзвонюємося та зустрічаємося, готуємося до спільного перегляду першої програми 7-го березня.

Я багато думаю про те, як жити далі та якою має бути ця сторінка. Мені не дуже приємно читати коментарі, в яких мене називають боягузом чи мрійником, який дбає лише про свою чисту совість. Так, я про неї й дійсно дбаю, але мені прикро, що мене не розуміють. Не розуміють, що я не буду самим собою, якщо не дбатиму про чистоту власної совісті. І не зможу я говорити правду іншим людям, якщо брехатиму самому собі.

Зрештою, не про це я хотів написати. Ще в Аргентині я вже вдруге перечитав одну книжку, дві цитати з якої зараз наведу тут. Книга легка для читання, фентезійно-пригодницька, але в ній зустрічаються гарні міркування й стосовно нашого реального життя. Нічого надзвичайного чи особливого у ній немає, але якщо захочеться почитати чогось легкого і трохи корисного – це буде дуже непоганий вибір, як на мій погляд.

“Останнім часом люди бояться навколишнього світу, і цей страх легко заохочувати і підтримувати. Люди хочуть бути в нашому Віртуальному Паноптиконі. Ми пильнуємо їх, немов хороші пастухи. Ними будуть керувати, їх будуть контролювати й захищати від невідомого.

Крім того, їм майже ніколи не спаде на думку, що вони у в’язниці. Щось завжди відволікатиме їхню увагу. Війна на Близькому Сході. Скандал, у якому замішані відомі люди. Кубок світу. Наркотики, і нелегальні, і ті, які прописують лікарі. Реклама. Нова пісня. Зміни в моді. Страх може спонукати людей зайти до нашого Паноптикону, але ми розважимо їх, доки вони всередині.”

“Людські істоти мають майже необмежені можливості самообману. Ми можемо виправдати будь-яку кількість печалі, якщо тільки вона збігається з нашими стандартними уявленнями про дійсність…

…Ще більше смерті й руйнування. Злочинність. Забруднення довкілля. Усі повідомлення в новинах спонукали мене боятися. Усі реклами наказували мені купувати речі, які були мені не потрібні. Панувала одна головна ідея: люди можуть бути лише пасивними жертвами і покупцями.”

Джон Твелв Гоукс, “Мандрівник”.

А завтра починається весна! ;)

ЗА ДВА ДНІ ДО ДРУГОГО ТУРУ…

п`ятниця, лютого 5, 2010

…Отримав від Юрка Зеленого ось таку статтю. Юрко не вміє писати стисло, а може й уміє, та навмисно того не робить, щоб усе максимально дрібно “розжовувати”, але, по суті, ці його думки співпадають із моїм ставленням до того…

В ЧОМУ СМИСЛ «ПРОТИ ВСІХ»?

Подейкують, що в давніших написаннях Закону Про Вибори Президента України була цікава заковика: якщо більше половини від тих, хто проголосував, обрали «проти всіх» [толєрастним новоязом (прохання не плутати з таким потрібним явищем у будь-якій мові, як Словотворення. Вичерпніше про новояз див. тут і тут) це звучить мягенько: «не підтримую жодного кандидата»] – тоді призначалися нові вибори Президента України за умови, що в них не має права брати участь жоден з попередніх висуванців. Відверто зізнаюся, що не почуваюся сильним в правознавстві й після доволі поверхневих пошуків не знайшов підтвердження цьому пойдекуванню. Проте точно можна стверджувати, що нинішнє прочитання Закону такої небезпеки для бидлоеліти не становить. Як то кажуть, голосуй – не голосуй….


Застереження!

Ті, хто без порад збоку знають, за кого віддадуть свій голос 7 лютого 2010 року – далі можуть не читати: Вам легше. Ви вже все зважили, вивчили усі «за» та «проти», і цілком свідомі у власних переконаннях. Ну а як відомо, затято переконану людину не можливо переконати в чомусь иншому – її можна тільки…. ввести в оману :) )


Наступні рядки спрямовані насамперед на того Читача, який або вагається у виборі, або ж взагалі збирається висловити свою думку «ногами», тобто просто знехтувати ІІ-им колом голосування і на виборчу дільницю не прийти.


Свідомий того, що за останні два тижні на цю тематику писали всі, кому не впало, але мушу зізнатися відверто, що просто вже невимовно дістали оці жахалки, мовляв, «якщо ти ПРОТИ ВСІХ, тоді це рівнозначно тому, аби віддати свій голос за …» – а далі йде закінчення, залежно від того, де застосовується лякалка: якщо на Центрі і Заході України – тоді це «за Янека», якщо ж на Сході й Півдні нашої Неньки – тоді «за Джульку». Коли не вірите, тоді спробуйте поговорити зі своїми друзями, родичами, знайомими з протилежного кінця Материзни, і переконайтеся, що всюди страшунчик однаковий, просто з різною полярністю.


Загалом, таке «розводилово» вже доволі заїжджене і його нав’язувачі користуються насамперед тим, що ми – Східняки і Західняки, Північники й Південці, доволі мало спілкуємося одне з одним напряму, віч-на-віч, а головно робимо це за посередництва зомбоящика. І це – за сьогоднішніх-то досягнень техніки! 21 століття за вікном!! Натомість ті, хто тримають між собою тісний зв’язок, незалежно від місця проживання, дуже швидко виводять розмаїту глашатайську брехню на чисту воду і тому на ділі втілюють гасло «Схід і Захід, а заразом Північ і Південь – разом!», без озирання на піар-асні хитрощі, передвиборні обіцянки-цяцянки та словоблуддя.


Отож, в чому таки смисл ПРОТИ ВСІХ?

З огляду на Закон України «Про вибори Президента України» – ні в чому. Суцільна гра в «наперсток»: скільки не вгадуй де кулька – ніколи не вгадаєш, бо…. її там просто нема. Прохання до Читача набратися терпцю і таки проглянути занудні статті згаданого Закону, що стосуються підбиття підсумків у виборах Президента.

Стаття 84. Встановлення результатів виборів Президента України

3. Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. [Простіше кажучи: 50% +1 голос від всіх, хто проголосував – тут і далі прим. Ю'З']

4. Якщо  до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за  результатами  голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини  третьої цієї  статті [тобто не набрав 50% +1 голос від всіх, хто взяв участь у голосуванні], Центральна  виборча комісія на підставі пункту 1 частини четвертої статті 15 цього Закону приймає рішення ) про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України, про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.


Аби Шановний Читач довго не шукав, то нагадаю, що у згаданій 15 статті йдеться про те, що

ст.15 ч.4. Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.


Після останнього твердження усі письменники-фантасти – нервово курять у вбиральні :) )

Але повернімося до ст.84 Встановлення результатів виборів Президента України.


5. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день  виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини третьої цієї статті [Людською мовою кажучи, якщо у І-му колі голосування жоден з висуванців не набрав 50% +1 голос від усіх кинутих у скриньки бюлетенів], Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування [тобто ІІ-го туру виборів], про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.


Якщо перетлумачити все на хлопський розум, то цього року з 18 висуванців у І-му колі голосування теж можна було відразу здобути посаду Президента, набравши 50% + 1 голос. Позаяк цього не сталося, тоді вступає в силу наступна


Стаття 85. Повторне голосування [себто ІІ тур].

16. Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним Президентом України за підсумками повторного голосування вважається кандидат, який за підсумками повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні [себто треба просто набрати більшу кількість голосів: не отих цілковитих 50 відсотків +1 голос, а відносну більшість].

17. Якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування було  включено лише одну кандидатуру [наприклад у випадку, якщо хтось зняв свою особу з голосування – але ж ми розуміємо, що це щось з галузі турбулентної фантастики :) )], кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

18. Якщо в результаті повторного голосування обидва кандидати, що балотувалися, набрали однакову кількість голосів [знову вигадники Матриці та інших майбутніх світів відпочивають....] або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися.


Як бачимо, народні обранці-законотворці насправді займаються не складанням законів на запити сьогодення, а щонайменше вихровою фантастикою. Щоб не сказати – суцільним неробством. Втім, це окрема розмова, а тут ми шукаємо смисл в голосуванні ПРОТИ ВСІХ.


Отож, Шановний Читач може продивитися Закон «Про вибори Президента» вздовж і поперек, з рядка-в-рядок чи навскоси, в прямій чи зворотній послідовності, але так і не знайде там ані чирк-чирк про якесь ПРОТИ ВСІХ. Як влучно підмітив дописувач на прізвисько Чортеня _ 27.01.2010 13:31 в обговоренні на Українській Правді, «весь прікол в тому, що вибір в бюлетені передбачає три варіанти, але результат – лише два».


Тобто уявімо собі (хлопцям з Верховної Зради можна небилицями займатися, а ми що – бідніші на вигадку? ;) – тож уявімо собі, що у ІІ-му турі майже усі, тобто 99,9999 9999…. відсотків тих, хто проголосував, обрали в листку для голосування третій рядок: «Не підтримую жодного кандидата». І лише один голос було віддано за висуванця Ікс, а два – за кандидата Ігрек. Як ви гадаєте, хто переміг? Правильно – той, хто набрав аж цілих два голоси…. Дурильня чистої води – якщо речі називати не оурвельським новоязом, а Людською мовою. Уявляєте: вибір цілого суспільства можуть вирішити якихось три пиячки-безпритули☩☩), які не з тієї ноги раптом прокинулися з похмілля і вирішили показати усім «загальне виборче право», трясця його матері! Ну добре, добре: най будуть не пиячки, а члени сім’ї кандидата – виграє той, в кого родина більша :) )


Знову ж таки, у тому нерукотворному законі нема і згадки про явкуне явку виборців: «та хоть усі не приходьте, а лише я з дружиною прийду, за себе, красеня, проголосую – і стану Прєзіком!»


Як бачимо, бидлоеліта через своїх посіпак-законотворців добре постаралася, аби заточити Закон «Про вибори Президента України» суто під себе: без ріжниці, хто там і з яким розривом виграє. Зрештою, будь-яка Система завжди прагне до самозбереження: тому вона і Система, це її природня суть! Хто ж добровільно позбавлятиме себе ситого корита?


Не дивно, що коли Ти, Шановний Чительнику, вникаєш в усе це законотворче шахрайство (інакше годі й назвати!) і Тебе охоплює зневіра, розпач, відчуття безсилля будь-що змінити, а відтак поширюється думка, мовляв, від мене нічого не залежить, мій голос ПРОТИ ВСІХ все одно не буде враховано, а тому якого біса йти на виборчу дільницю, напружуватися і щось там кудись кидати? Краще посиджу вдома на припічку.


Чи так: якщо я проголосую ПРОТИ ВСІХ, то це значить, що я додам голосів …. (прізвище-ім’я – вписати залежно від волости).


Або інший підхід: мовляв, проголосую за …. (прізвище-ім’я – вписати залежно від волости) як за менше зло.


Ну і так далі, і тому подібне: все це Ти і без мене добре знаєш.


Щодо «меншого зла» – то це, знову ж таки, улюблена і вже об’їжджена за 15 років передвиборна хитрість, яка розігрується від виборів до виборів. Пригадайте: весь час нас чимось лякають і намагаються втовкмачити, мовляв, Меее – більше зло ніж Беее, тому краще оберіть останнє, бо буде піпець. Минали роки, Беее виявилося нічим не кращим за Меее, а піпець відкладався до наступних виборів. І так по колу. Ось Тобі, Читачу, і перпетум мобіле, вічний двигун себто: він у нас працює щонайменше вже як 19 років, а його наснага ніяк не вичерпується :(


Знову ж таки, яке мірило «меншости/більшости» отого зла? Коли починаються оці окозамилювання, я завжди ставлю запитання в чоло: Яке б ви обрали собі менше з двох зол – втопитися чи живцем згоріти?? Зазвичай тут люди починають віднєкуватися чимось на взірець «чиряк тобі на язик – що ж ти таке верзеш?», «аги на тебе, згинь, Мара!» тощо і обирають…. життя! Як бачимо, тут цілковито спрацьовує Здоровий Глузд і «менше зло» співрозмовником взагалі не розглядається, не сприймається, відкидається і заперечується як явище. Тож чом би цей самий підхід нам не перенести і на політичне тло? Все, що робиться з чужої волі — зло. Все, що робиться з власної волі — добро. Треба знати це коротке визначення добра і зла (Закони Ману (Боголюдини)).

Звісно, можна довго розсусолювати, же Закон – що дишло, але додавши кілька влучних статей, його цілком можна змінити на притомний допис. Втім, такі пропонови вже якось були, коли пропонувалося додати частину 19 до Статті 85. Повторне голосування:

19. Якщо в результаті повторного голосування, у якому балотувалися двоє кандидатів, один з кандидатів одержав  більшу, ніж  інший  кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але ця кількість менша, аніж кількість виборців, які непідтримали жодного кандидата на пост Президента України, вибори  Президента України вважаються такими, що не відбулися.

Там само пропонувалося і доповнити статтю 9 Право бути обраним – частиною 7:

7. Особа, що брала участь у повторному голосуванні на виборах Президента України, які були визнані такими, що не відбулися, відповідно до частини дев’ятнадцятої статті 85 цього Закону, не може бути висунута кандидатом на пост Президента України на повторних виборах, призначених у зв’язку із виникненням вказаних обставин.

Були все ж таки здорові думки бодай в декого з депутатів!

Висловлюють люди і нині доречні правки щодо явки виборців:

– або зазначити в законі, що коли 30% чи 40% у першому колі голосують ПРОТИ ВСІХ – тоді вибори визнаються такими, що не відбулись (для другого туру – 51%);

– або для тих, хто вважає наявність голосування ПРОТИ ВСІХ не демократичним (?!), можна запровадити поріг явки: коли до кабінок для голосування завітало менше визначеного законом відсотка виборців – тоді вибори не відбуваються.


Словом, це все слушно, доречно і очевидно. Очевидно, якщо керуватися чуттям Здорового Глузду, але позаяк нар.обранці ним зовсім не керуються у своїй діяльності, а також з огляду на те, що кожна Система прагне до самозбереження – в найближчі дні нічого подібного не станеться: фантастика тому і є фантастикою, що лише провіщає, зазирає у Майбутнє, а не перетворює його на Дійсність прямо зараз.


«Ти тут усілякого нагородив, а в чому все ж таки смисл ПРОТИ ВСІХ?» – спитає Допитливий Читач. А смисл надзвичайно простий і лежить він поза правовим полем, поза рамками Системи.

Якщо кожен, кого не радує жоден нинішній пошукач посади Президента, таки прийде на виборчу дільницю і проголосує ПРОТИ ВСІХ – то це дозволить нам знайти, побачити одне одного, відчути плече соратника і нарешті в промовистому кількісному вимірі зрозуміти, скільки нас, незадоволених теперішніми політичними «розклАдами» (даруйте за злодійське слівце) насправді є.

І не треба боятися, що Твоє ПРОТИ ВСІХ додасть комусь голосів: ПРОТИ ВСІХ – це проти всіх: невже тут треба додаткового тлумача, аби зрозуміти цих два слова? ПРОТИ не може бути ЗА, так як Вогонь – це не Вода!


І най Тебе, Читачу, не збиває з пантелику облудний вереск, заламування рук і закочування очей з того чи іншого боку, мовляв, не голосуй ПРОТИ – не додавай очок іншому. Ніхто нікому нічого НЕ додає – це вже запиляна платівка і засмальцьована жахалка, розрахована на наше з тобою неуцтво та переляк. Увесь цей галас – це чергове розводилово. Ну і що з того, що юридично голосування ПРОТИ ВСІХ буцім як нічого не вирішує?


Це ЇМ (ВІН, ВОНА, ВОНО) нічого не значить, а для Тебе – навіть дуже вирішує.


Це ЇМ дуже хочеться, аби показник ПРОТИ ВСІХ був якомога нижчий, а краще, аби його не було взагалі, проте що Тобі з ЇХНЬОГО бажання?


ПРОТИ ВСІХ – це НЕ «за»: може вже досить казати, що чорне – то біле і навпаки?


ПРОТИ ВСІХ – це значить «Геть нероб-наперсточників з нашої вулиці взагалі!», а НЕ заміна однієї бригади на іншу!


Зрештою, це ЇМ голосування ПРОТИ ВСІХ нічого не додає, але аж ніяк не Тобі. Голосуючи ПРОТИ ВСІХ, Ти, Читачу, голосуєш не для НИХ, а насамперед для Себе. ВОНИ Тебе кинуть в будь-якому випадку, хто б не переміг у перегонах. Все одно Тебе мали, мають і надалі матимуть у всіх виборчих штабах тупою біомасою – не більше. Тож зроби не так, як тулять Тобі ВОНИ – а так, як хочеш сам Ти.


ПРОТИ ВСІХ – це своєрідний замір сил, шанс знайти і побачити свого однодумця з тамтого боку барикад, які поміж нами звели ВОНИ. Але на тому боці достатньо вже назбиралося тих, кого вже під карк дістав цей безглуздий дурдом і цирк в Країні.

Якщо ПРОТИ ВСІХ проголосує цілковита більшість, то це зробить чітко видимим те, що цього «голову держави» народ НЕ обирав! Тобто, усі ми знатимемо, що де-юре ти, може, і президент, але по-суті – зовсім не народний, чи то пак повністю не легітимний. Людською мовою кажучи – самозванець. Ну а як свідчить літопис, самозванці довго не живуть  ;)


ПРОТИ ВСІХ – це нагода нарешті побачити, почути одне одного по обидва боки Дніпра і 49-ї паралелі☩☩☩)

_________

Примітки:

)

Прийняти рішення – чистої води російськомовний канцелярит: від принять решение. Мало би бути: ухвалити рішення або ж просто – вирішити.

Не хотів окремо зупинятися на суто мовних ляпах наших законописак, та все ж: мова – це відбиття думки. Яка мова у наших нардепів, така і ясність думки та наявність знань. Чого від них ще очікувати і сподіватися?

☩☩)

Схожу нарізку можна зробити про прихильників будь-якого висуванця на посаду Президента, тому прохання цю ланку не сприймати як «проти Янека», чи «за Джулю» – а поставитися до неї як до першої ліпшої, що під руку трапилася. Загалом погодьтеся, добірка дуже і дуже показова і наочно показує як виглядає певний прошарок, звиняйте, «виборця» – без жодної прив’язки до виборчих барв: такі голосувальники в тій чи іншій кількості є серед шанувальників кожного кандидата.

☩☩☩)

49 паралель найдовша паралель, що перетинає Україну зі Сходу на Захід і умовно ділить її на Північ та Південь. Подібно як Дніпро є межею між Сходом (Лівобережжям) та Заходом (Правобережжям) країни.


Під час написання замітки випадково наткнувся на такі віршовані рядки:

* * *
Скільки політиків різних пород!

Скільки політиків! Бідний народ.

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

Кожний отаман або кандидат!

Чуха потилицю добрий наш сват…

Ось де недоленька, ось де біда,

Преться в політики миша руда!

Тільки «аз-буки» хто-небудь утне,

Духом Жореса від його вже тхне!

Каже: «Спасу, доведу тільки я…»

Глянеш — нікчемне, дурне, як теля.

А на Вкраїні гарячі часи,

Треба і сили, і рук до коси,

Треба в’язати убогі снопи.

Треба орати гулящі степи…

Місто порожнє. Умерло життя.

Всюди на вулицях повно сміття.

От би вагонів хоч п’ять із біди

Наших «лойд-джорджів» послати туди.

Кожному дати мітлу чи косу…

Ти ж говорив: Україну спасу…

Маєш нагоду… мети і коси,

Край свій мітлою й косою спаси.

Олександр Олесь

(1878 — 1944)

Геній – він завжди Пророк! Таке враження, що поет зараз тут, серед нас….

Я в Аргентині.

вівторок, лютого 2, 2010

Знаю, що в Україні зараз холодно, знаю, що люди хворіють, знаю, що всі потомилися вже й від холоду, й від політичної реклами, але все одно пишу це. Не для того, щоб подражнити, а щоб трошки поділитися позитивом. До того ж, може вам ще й цікаво буде.

Так, я дійсно на позитиві, хоч мене й самого це дивує. Я рідко їжджу за межі України, бо мені за її межами одразу ж стає некомфортно і швидко стає нудно. Але нас приїхало на зйомку багато, компанія весела, а Буенос-Айрес здається доволі приємним містом – мені, принаймні, подобається.

Щоправда, не знаю з чого почати. Плану оповіді в мене немає, фотографій викласти не можу, а враження є, тільки ж як їх правильно передати? О! Буду видавати окремі думки такими собі незв’язаними нотатками, а ви вже самі ліпіть їх докупи! Класно я вигадав? Авжеж! ;)

Тут зараз дуже тепло. Спека. Десь приблизно +30 – коли більше, коли менше. За час мого тут перебування, мабуть, два дні були дещо хмарними, один день був доволі дощовим, всі інші дні сонце жарить просто немилосердно. Я вперше в житті користуюся захисними кремами, до того ж – з великим рівнем захисту від сонця, але все одно трохи припікся. Ті ж наші, які менш чутливі до сонця, ніж я, вже так позасмагали, що схожі на місцевих. Трохи дістає алергія – чи то через сонце, чи то через різкий стрибок з холоду в тепло. На руках з’явилася не дуже приємна висипка, з якою успішно, я так сподіваюсь, бореться якийсь засіб, куплений в місцевій аптеці.

Коли я збирався до Аргентини, від друзів та колег дізнався, що головною місцевою стравою є знаменитий аргентинський стейк. Приємна новина для людина, яка не вживає м’яса, але реальність виявилася ще менш приємною. Перші відвідини місцевих ресторанів показали, що стейки тут просто величезні, вони всюди, а крім них, тут є багато іншого м’яса, і дуже небагато їжі без м’яса. Але, як не дивно, голодним я тут не лишаюсь. Їм багато доволі одноманітних салатів, часом доповнюю їх якимось омлетом, рисом чи – о вчорашнє щастя! – гарбузовою кашею. Салати виглядають так: нарізка різної городини – зелень, морква, цибуля, варений буряк, квасоля, капуста, огірки, помідори, ще там щось – все це або подається вже у готовій комбінації, або ти сам накладаєш чого скільки хочеш. Потім поливаєш олією, оцтом, майонезом, кетчупом, ще там чимось – і їси. Такі салати. На перший погляд – смачно. На другий – нормально. Зараз вже, чесно скажу, приїлося. Але інших варіантів немає. Пару разів пробував замовити рибу – це було щось просто жахливе. Можна спробувати замовити в інших ресторанах – але значно дорожчих, а я не все собі можу дозволити. Супів ніде не можу знайти, про борщ навіть не мрію. Коротше кажучи, їжа поживна, її багато, але якась вона не дуже смачна. Хоча, я може ще просто не знайшов потрібних ресторанів?

Кава. В багатьох місцях вона просто жахлива, в багатьох місцях вона дуже непогана. Хоча, в таку спеку все частіше хочеться кави холодної, та вона чомусь далеко не всюди є. Місцеві, переважно, п’ють мате, всі ходять із своїми персональними “калебасами”, чи як там вони правильно називаються, і ці “калебаси”, на будь-який смак та вибір, продаються усюди. Я маю на увазі, таку спеціальну чашечку з трубочкою для пиття мате. З моїх знайомих, здається, лише Олег Артим (музикант групи “Qарпа”) є великим любителем мате, але я вже йому колись подарував цей “калебас”, тому дуже сподіваюся, що везти такий подарунок мені нікому не доведеться. Вони виглядають не дуже зручними для транспортування, а в мене й так вже купа замовлень на сувеніри, але допустимий ліміт вантажу я перевищив ще дорогою сюди.

Курва! Так іспанською називається поворот. Не те, щоб я почав розмовляти іспанською, просто слова, які схожі на наші непристойності, викликають у нас у всіх підвищений інтерес. Так слово, пов’язане із “забороною”, звучить схоже на “проїбідо”, а яйце пишеться як “huevo”. Але й інші слова я також намагаюся вивчити. Тільки мені не дуже вдається. В літаку була ігрова програма, яка допомагає вивчати деякі слова. Я всю дорогу вчив, але мало що запам’ятав. Добре, що тут є перекладачі й добрі люди, які краще за мене спілкуються іспанською. А то англійську тут народ не дуже знає. Таксисти люблять спитати “ду ю спік інгліш?”, але потім, як правило, розмовляють іспанською. До речі, про таксистів. Вони усі слухають доволі нормальну музику. І, що особлиово приємно, ця музика звучить з радіо. І це, як правило, хороші світові хіти, місцевий фолк-рок або… хеві метал! Так-так, я слухав тут у таксі хеві-метал!

А ще я бачив багато хеві-метала на футболках – багато аргентинців ходять у футболках з назвами металічних команд. Багато дредів. Багато татуювань. Багато пірсінга. Багато різноманітних вусів-борідок. Багато ірокезів. Багато бруду і смороду – але це вже інше.

Про танго варто згадувати? Воно тут всюди – його грають і танцюють на вулицях, його продають у крамничках одягу, взуття, аксесуарів, музики, сувенірів. Вас запрошують на великі танго-шоу, а не хочете – ви знайдете таке шоу на будь-якій туристичній вуличці. Туристів, до речі, багато. А для туристів багато готелів і туристичних центрів, де туристи безкоштовно можуть отримати необхідну інформацію.

Архітектура мені дуже подобається. Колоніальний стиль, сучасний стиль, купа різних поєднань та експериментів. Багато пам’ятників. Багато цікавих дерев та інших рослин, як вони називаються – не знаю. Але виглядають гарно і незвично. Взагалі, фактур для зйомок кліпів тут неміряно. Мав би можливість – зняв би щось тут із задоволенням. До речі, і люди місцеві, мабуть, знімалися б у кліпах із задоволенням, бо поводяться доволі привітно і завжди позитивно реагують та фото- або відеокамеру.

Вулиці тут, переважно, двох типів – великі з двостороннім рухом і маленькі – з одностороннім. Ці вузькі вулички майже завжди паралельно-перпендикулярні, на кожному перехресті – світлофор, а в майже кожному кварталі – різноманітні імпровізовані та справжні паркінги, щоб заторів на вузьких вуличках не було. Великі вулиці, як правило, дуже сучасні, добре обладнанні, з якісним дорожним покриттям. Звичайно, є дороги й менш якісні, але загальне враження від доріг в Буенос-Айресі – позитивне.

Автомобілі тут класні! Дуже крутих сучасних багато не помітно, зате безліч різноманітних старих і дуже старих автомобілів, справжніх раритетів і таких, які я бачив раніше лише в американських фільмах. Мої улюбленці, з бачених, – старий автобус “Мерседес”, вантажівка “Форд” і якийсь ду-у-у-уже стильний “Порш” – мабуть, років так шестидесятих.

Тут багато дуже бідних людей. Значну частину їх ми зустріли на якійсь соціалістичній демонстрації в центрі міста. Демонстрація справила подвійне враження. З одного боку, за цих людей дійсно переживаєш, бо видно, що вони вийшли не за гроші, а за переконання і не від доброго  життя. З іншого боку, не дай їм бог такого соціалізму, в якому людей морять голодом, вбивають непосильною працею і нищать відвертим терором. А ще бідні люди часто зустрічаються на центральних вуличках, де вони просто йдуть, сидять, лежать, сплять, живуть. А ще є бідні квартали, які схожі на наші вітчизняні гаражні кооперативи. Щоправда, в цих “гаражах” живуть люди, а не машини, і вони часто мають по кілька поверхів, верхній з яких не має даху. Як нам пояснили, це такі місцеві хитрощі. Нібито, немає даху – немає й офіційно добудованої споруди, а немає споруди – немає податку на неї. І, до речі, між цими недобудованими “будиночками гаражного типу” є багато великих та маленьких, схожих і не дуже, футбольних майданчиків. На них завжди повно різноманітного люду. Очевидно, для багатьох тисяч молодих людей футбол – не лише відрада в не дуже радісному повсякденному житті але й шанс вилізти зі злиднів.

В багатих районах бідних людей не видно – мабуть, їх звідтіля просто виганяють. Або їх просто туди не пускають. Хоча якоїсь спецохорони чи поліції на вулицях видно небагато, але, мабуть, бідні люди знають, що вона десь поблизу точно є. А ще там майже усі парки огороджені та зачинені на замок. Вхід тільки для багатих, чи що?!

За рекомендацією свого канадського знайомого, я їздив до української греко-католицької церкви. Не на службу, а щоб подивитися, як живе українська громада. Храм св. Покрови, який освячував Йосип Сліпий і який відвідував Папа Іоан Павло Другий, виглядає доволі охайно. Без зайвої помпезності, але зі смаком і цілком по-українському. Всі написи – українською мовою, кольори – переважно, в жовто-синіх тонах, на вівтарі – мозаїка Святої Покрови, на вікнах – вітражі. З обох боків від вівтаря стоять прапори України та Аргентини, на малюнках, крім ликів святих та Ісуса Христа, є зображння Стародавнього Києва та України-Руси. Служба правиться українською мовою, дуже гарно співає хор. Людей на службі було близько п’ятидесяти, кілька з них – явно, не українці. Після служби ми трохи поспілкувалися з місцевими українцями. Виявилося, що етнічних українців в Аргентині не менш, як пів мільйона, але активного діаспорного життя вже немає. Багато хто вже й не ідентифікує себе з Україною. не знає мови, не цікавиться культурою. Ото тільки ті люди, які гуртуються навколо церкви, ще якось трохи цікавляться тим, що відбувається в Україні. Звісно, краще живуть ті, які приїхали туди давніше, а нова еміграціє все ще бореться за нове життя. Зате часто зустрічаються арегентинці, які, дізнавшись, що ми з “Укранії”, кажуть: “О, в мене друг українець! О, в мене батько родом з Одеси! О, в мене українське прізвище, бо моя сім’я десь сто років тому приїхала сюди з України!”…

І наостанок кілька слів про помітні відмінності. Зрозуміло, що Аргентина й Україна знаходяться майже на протилежних кінцях земної кулі. Але різниця полягає не лише в тому, що тут ще тільки північ, а в Україні вже п’ята ранку, і не лише в тому, що у нас зараз холодна зима, а тут – гаряче літо. Тут зовсім інакший ритм життя. Тут усі усе роблять дуже непоспіхом, неквапливо. Тут більшість магазинів, ресторанів та кав’ярень не працюють увечері та у вихідні дні. А ще тут жоден таксист не спробував нас надурити… Отаке… :)