Сашко Положинський

Три роки тому вийшов п’ятий альбом “Тартака” – альбом пісень про кохання “Сльози Та Соплі”. Після того “Тартак” випустив кілька окремих проектів, таких як “Не Кажучи Нікому” та “Лицарський Хрест”, але прихильники вже більше року з нетерпінням очікували виходу нового альбому “Опір Матеріалів”. І ось, нарешті, після подолання різноманітних перешкод, мужньо витримавши всі непередбачені затримки та невдачі, “Тартак” його випустив! Кому цікаво – завантажуйте звідсіля: http://opir.tartak.com.ua

Приємного вам прослуховування!

Так сталося, що два роки тому я став Ангелом. Не в тому сенсі, що вознісся на небеса, а в тому, що виконував роль Ангела у головному концерті фестивалю “Наше Різдво”. Тоді шоу вдалося дуже яскравим та видовищним, а його телеверсію мала можливість подивитися вся Україна в ефірі каналу “1+1″. Організатори фестивалю, які перший фестиваль організували і провели власним коштом, дуже сподівалися, що високий рівень першого фестивалю забезпечить йому подальше існування, в тому числі й за рахунок зовнішнього фінансування. Однак з’ясувалося, що на Рідво в Україні не так просто знайти кошти. А тут ще й Криза нагодилася, тож другий фестиваль знову проводився власним коштом організаторів, щоправда вже значно скромніше і цілеспрямованіше – не в Київському Палаці Спорту, а у Львівському Оперному Театрі (пишу все з великої літери, бо вже забув, що тут пишеться з малої, а що з великої). Цього року планувалися концерти “Нашого Різдва” в обох місцях проведення фестивалю минулих років, бо деякі державні структури пообіцяли фінансування. Як і слід було очікувати, обіцянка виявилася цяцянкою, тому “Наше Різдво” знову буде лише у Львові. Тож запрошую усіх бажаючих на концерти до Львова 12-го або 13-го січня!

Кого цікавить більш детальна інформація, заходьте, будь ласка, сюди: http://nasherizdvo.com/

Сьогодні вранці отримав ось таке привітання від Саши Кольцової або просто – “Крихітки”. Я сам повеселився, вирішив і вас трохи повеселити…

http://en.tackfilm.se/?id=1261785109295RA20

…А не облич. І незалежно, хто вони, де вони і з ким.

Маску можна зірвати, як присохлий до свіжої рани бинт, – силою болю. Або силою смерті.

За іншим умов люди масок не зривають. Вони їх нашаровують одна на одну – а згодом під ними ж, прибраними масками, задихаються.” Марія Матіос, “Щоденник страченої”.

Вичитав сьогодні таке, мені сподобалося, як це сказано, і я вирішив цим поділитися. Аж потім, проглядаючи початок книги, прочитав ще й таке: “Будь-яке використання тексту чи уривків з нього… без письмової згоди літературної агенції – заборонено.”

От і думаю – чи порушив я заборону? Чи можна ось це моє приватне цитування вважати використанням тексту? І чи треба було мені, перед викладенням цієї цитати на своїй сторінці, отримати письмову згоду від літературної агенції? Та й чи дала б мені ця агенція таку згоду?

…Посилання на це відео. Просто так подарували, ПРОСТО ТАК! Важко назвати його свіженьким – я вже й точно не згадаю, коли саме це відбувалося, але підозрюю, що десь у квітні цього року. Дивлячись на час прямого ефіру й на мою невиспану мармизу, можна здогадатися, що за розкладом дня я ще сплю години півтори-дві. Ну і брекети ще стоять в моєму роті, тому “вибасьте, яксо сось трохи не так фказав”!

…Я тут писав про те, що був гостем програми “5 копійок”. А ось уже добрі люди й відео підкинули – кому цікаво.

…Який би хотів показати на всіх телеканалах напередодні виборів. Міг би поставити його в один ряд з давно відомим “Хвіст крутить собакою”, хоча у цьому новому сюжет менш реалістичний та більш надуманий. Однак, при цьому він яскраво показує дві важливі речі: кожен голос на виборах може стати вирішальним, і в боротьбі за цей голос політики та їхні штаби готові на все. Разом з тим фільм демонструє всю недосконалість хваленої та активно нав’язуваної всьому світові американської “демократії”, в якій вибір якогось невдахи чи п’янички може змінити весь хід світової історії. В російському перекладі фільм називається “На трезвую голову”, а оригінальний трейлер можна проглянути тут:

Читаючи ваші коментарі, можна натрапити на несподівані посилання. Ось і знову натрапив – http://h.ua/story/223442/

Президента ще не вибрали, а питання до нього вже виникають. Я, наприклад, не знаю, як можна щось спитати, якщо не знаєш в кого. Це вже якесь риторичне запитання виходить. А хочеться конкретних питань і конкретних відповідей.

І здається, це ще не все – він все падає і падає. Сьогодні кілька годин провів у пробці, як наслідок – з’явилося величезне бажання знову почати їздити у метро. Але розумію, що бажання це – ситуативний спалах, бо у власному авто хоч і не завжди встигаєш вчасно, а все ж їхати значно комфортніше. Так дивно бачити на вулицях автомобілі, які нікуди не поспішають – їдуть повільно, обрежно. Але це тимчасове явище – он власники стареньких ВАЗів вже лихо один за одним пролітають зліва, очевидно кайфуючи від того, що так круто обганяють значно дорожчі іномарки. А я все дивуюсь. Дивуюсь, як багатьом водіям таки вистачає нездорової клепки нахабно врізатися в нескінченні зустрічні потоки автомобілів, такою своєю дурістю намертво паралізувати рух у всіх напрямках на деякий час. І в такі моменти починаєш раптом усвідомлювати, як багато ще потрібно змінити, змінити в кожному з нас, десь усередині – чи то в голові, чи то в серці – щоб ми почали нарешті змінювати на краще і все довкола нас. І раптом стали симпатичними міліціонери, які в цей доволі відчутний мороз повиходили на перехрестя, щоб хоч якось допомогти роз’їхатися всім тим, хто поз’їжджався лобом до лоба. Де б ще знайти тих, хто допоможе розчистити корки, які давно вже паралізували усі перехрестя наших коридорів влади?… Ну от – знову вилізли вибори, а мені щось зовсім не хочеться, щоб вони зараз десь тут повилазили. По-вила-лазили…

А написав я все це лише для того, щоб дати знати людям, які сюди регулярно заходять, що я тут, що я живий-здоровий і нікуди поки не зникаю. Просто нових пісень для СП я поки не записую, нові відео не монтуються, цікаві теми чи посилання не підкидаються; на сайті ТСН писати я ще не надумав, але й відмови не дав, на телебачення поки більше не запрошують, інтерв’ю не даю чи вже дав, але їх ще не опублікували. Коротше, снігу навалило!