ЗА ДВА ДНІ ДО ДРУГОГО ТУРУ…

лютого 5, 2010

…Отримав від Юрка Зеленого ось таку статтю. Юрко не вміє писати стисло, а може й уміє, та навмисно того не робить, щоб усе максимально дрібно “розжовувати”, але, по суті, ці його думки співпадають із моїм ставленням до того…

В ЧОМУ СМИСЛ «ПРОТИ ВСІХ»?

Подейкують, що в давніших написаннях Закону Про Вибори Президента України була цікава заковика: якщо більше половини від тих, хто проголосував, обрали «проти всіх» [толєрастним новоязом (прохання не плутати з таким потрібним явищем у будь-якій мові, як Словотворення. Вичерпніше про новояз див. тут і тут) це звучить мягенько: «не підтримую жодного кандидата»] – тоді призначалися нові вибори Президента України за умови, що в них не має права брати участь жоден з попередніх висуванців. Відверто зізнаюся, що не почуваюся сильним в правознавстві й після доволі поверхневих пошуків не знайшов підтвердження цьому пойдекуванню. Проте точно можна стверджувати, що нинішнє прочитання Закону такої небезпеки для бидлоеліти не становить. Як то кажуть, голосуй – не голосуй….


Застереження!

Ті, хто без порад збоку знають, за кого віддадуть свій голос 7 лютого 2010 року – далі можуть не читати: Вам легше. Ви вже все зважили, вивчили усі «за» та «проти», і цілком свідомі у власних переконаннях. Ну а як відомо, затято переконану людину не можливо переконати в чомусь иншому – її можна тільки…. ввести в оману :) )


Наступні рядки спрямовані насамперед на того Читача, який або вагається у виборі, або ж взагалі збирається висловити свою думку «ногами», тобто просто знехтувати ІІ-им колом голосування і на виборчу дільницю не прийти.


Свідомий того, що за останні два тижні на цю тематику писали всі, кому не впало, але мушу зізнатися відверто, що просто вже невимовно дістали оці жахалки, мовляв, «якщо ти ПРОТИ ВСІХ, тоді це рівнозначно тому, аби віддати свій голос за …» – а далі йде закінчення, залежно від того, де застосовується лякалка: якщо на Центрі і Заході України – тоді це «за Янека», якщо ж на Сході й Півдні нашої Неньки – тоді «за Джульку». Коли не вірите, тоді спробуйте поговорити зі своїми друзями, родичами, знайомими з протилежного кінця Материзни, і переконайтеся, що всюди страшунчик однаковий, просто з різною полярністю.


Загалом, таке «розводилово» вже доволі заїжджене і його нав’язувачі користуються насамперед тим, що ми – Східняки і Західняки, Північники й Південці, доволі мало спілкуємося одне з одним напряму, віч-на-віч, а головно робимо це за посередництва зомбоящика. І це – за сьогоднішніх-то досягнень техніки! 21 століття за вікном!! Натомість ті, хто тримають між собою тісний зв’язок, незалежно від місця проживання, дуже швидко виводять розмаїту глашатайську брехню на чисту воду і тому на ділі втілюють гасло «Схід і Захід, а заразом Північ і Південь – разом!», без озирання на піар-асні хитрощі, передвиборні обіцянки-цяцянки та словоблуддя.


Отож, в чому таки смисл ПРОТИ ВСІХ?

З огляду на Закон України «Про вибори Президента України» – ні в чому. Суцільна гра в «наперсток»: скільки не вгадуй де кулька – ніколи не вгадаєш, бо…. її там просто нема. Прохання до Читача набратися терпцю і таки проглянути занудні статті згаданого Закону, що стосуються підбиття підсумків у виборах Президента.

Стаття 84. Встановлення результатів виборів Президента України

3. Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. [Простіше кажучи: 50% +1 голос від всіх, хто проголосував – тут і далі прим. Ю'З']

4. Якщо  до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за  результатами  голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини  третьої цієї  статті [тобто не набрав 50% +1 голос від всіх, хто взяв участь у голосуванні], Центральна  виборча комісія на підставі пункту 1 частини четвертої статті 15 цього Закону приймає рішення ) про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України, про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.


Аби Шановний Читач довго не шукав, то нагадаю, що у згаданій 15 статті йдеться про те, що

ст.15 ч.4. Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.


Після останнього твердження усі письменники-фантасти – нервово курять у вбиральні :) )

Але повернімося до ст.84 Встановлення результатів виборів Президента України.


5. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день  виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини третьої цієї статті [Людською мовою кажучи, якщо у І-му колі голосування жоден з висуванців не набрав 50% +1 голос від усіх кинутих у скриньки бюлетенів], Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування [тобто ІІ-го туру виборів], про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.


Якщо перетлумачити все на хлопський розум, то цього року з 18 висуванців у І-му колі голосування теж можна було відразу здобути посаду Президента, набравши 50% + 1 голос. Позаяк цього не сталося, тоді вступає в силу наступна


Стаття 85. Повторне голосування [себто ІІ тур].

16. Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним Президентом України за підсумками повторного голосування вважається кандидат, який за підсумками повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні [себто треба просто набрати більшу кількість голосів: не отих цілковитих 50 відсотків +1 голос, а відносну більшість].

17. Якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування було  включено лише одну кандидатуру [наприклад у випадку, якщо хтось зняв свою особу з голосування – але ж ми розуміємо, що це щось з галузі турбулентної фантастики :) )], кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

18. Якщо в результаті повторного голосування обидва кандидати, що балотувалися, набрали однакову кількість голосів [знову вигадники Матриці та інших майбутніх світів відпочивають....] або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися.


Як бачимо, народні обранці-законотворці насправді займаються не складанням законів на запити сьогодення, а щонайменше вихровою фантастикою. Щоб не сказати – суцільним неробством. Втім, це окрема розмова, а тут ми шукаємо смисл в голосуванні ПРОТИ ВСІХ.


Отож, Шановний Читач може продивитися Закон «Про вибори Президента» вздовж і поперек, з рядка-в-рядок чи навскоси, в прямій чи зворотній послідовності, але так і не знайде там ані чирк-чирк про якесь ПРОТИ ВСІХ. Як влучно підмітив дописувач на прізвисько Чортеня _ 27.01.2010 13:31 в обговоренні на Українській Правді, «весь прікол в тому, що вибір в бюлетені передбачає три варіанти, але результат – лише два».


Тобто уявімо собі (хлопцям з Верховної Зради можна небилицями займатися, а ми що – бідніші на вигадку? ;) – тож уявімо собі, що у ІІ-му турі майже усі, тобто 99,9999 9999…. відсотків тих, хто проголосував, обрали в листку для голосування третій рядок: «Не підтримую жодного кандидата». І лише один голос було віддано за висуванця Ікс, а два – за кандидата Ігрек. Як ви гадаєте, хто переміг? Правильно – той, хто набрав аж цілих два голоси…. Дурильня чистої води – якщо речі називати не оурвельським новоязом, а Людською мовою. Уявляєте: вибір цілого суспільства можуть вирішити якихось три пиячки-безпритули☩☩), які не з тієї ноги раптом прокинулися з похмілля і вирішили показати усім «загальне виборче право», трясця його матері! Ну добре, добре: най будуть не пиячки, а члени сім’ї кандидата – виграє той, в кого родина більша :) )


Знову ж таки, у тому нерукотворному законі нема і згадки про явкуне явку виборців: «та хоть усі не приходьте, а лише я з дружиною прийду, за себе, красеня, проголосую – і стану Прєзіком!»


Як бачимо, бидлоеліта через своїх посіпак-законотворців добре постаралася, аби заточити Закон «Про вибори Президента України» суто під себе: без ріжниці, хто там і з яким розривом виграє. Зрештою, будь-яка Система завжди прагне до самозбереження: тому вона і Система, це її природня суть! Хто ж добровільно позбавлятиме себе ситого корита?


Не дивно, що коли Ти, Шановний Чительнику, вникаєш в усе це законотворче шахрайство (інакше годі й назвати!) і Тебе охоплює зневіра, розпач, відчуття безсилля будь-що змінити, а відтак поширюється думка, мовляв, від мене нічого не залежить, мій голос ПРОТИ ВСІХ все одно не буде враховано, а тому якого біса йти на виборчу дільницю, напружуватися і щось там кудись кидати? Краще посиджу вдома на припічку.


Чи так: якщо я проголосую ПРОТИ ВСІХ, то це значить, що я додам голосів …. (прізвище-ім’я – вписати залежно від волости).


Або інший підхід: мовляв, проголосую за …. (прізвище-ім’я – вписати залежно від волости) як за менше зло.


Ну і так далі, і тому подібне: все це Ти і без мене добре знаєш.


Щодо «меншого зла» – то це, знову ж таки, улюблена і вже об’їжджена за 15 років передвиборна хитрість, яка розігрується від виборів до виборів. Пригадайте: весь час нас чимось лякають і намагаються втовкмачити, мовляв, Меее – більше зло ніж Беее, тому краще оберіть останнє, бо буде піпець. Минали роки, Беее виявилося нічим не кращим за Меее, а піпець відкладався до наступних виборів. І так по колу. Ось Тобі, Читачу, і перпетум мобіле, вічний двигун себто: він у нас працює щонайменше вже як 19 років, а його наснага ніяк не вичерпується :(


Знову ж таки, яке мірило «меншости/більшости» отого зла? Коли починаються оці окозамилювання, я завжди ставлю запитання в чоло: Яке б ви обрали собі менше з двох зол – втопитися чи живцем згоріти?? Зазвичай тут люди починають віднєкуватися чимось на взірець «чиряк тобі на язик – що ж ти таке верзеш?», «аги на тебе, згинь, Мара!» тощо і обирають…. життя! Як бачимо, тут цілковито спрацьовує Здоровий Глузд і «менше зло» співрозмовником взагалі не розглядається, не сприймається, відкидається і заперечується як явище. Тож чом би цей самий підхід нам не перенести і на політичне тло? Все, що робиться з чужої волі — зло. Все, що робиться з власної волі — добро. Треба знати це коротке визначення добра і зла (Закони Ману (Боголюдини)).

Звісно, можна довго розсусолювати, же Закон – що дишло, але додавши кілька влучних статей, його цілком можна змінити на притомний допис. Втім, такі пропонови вже якось були, коли пропонувалося додати частину 19 до Статті 85. Повторне голосування:

19. Якщо в результаті повторного голосування, у якому балотувалися двоє кандидатів, один з кандидатів одержав  більшу, ніж  інший  кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але ця кількість менша, аніж кількість виборців, які непідтримали жодного кандидата на пост Президента України, вибори  Президента України вважаються такими, що не відбулися.

Там само пропонувалося і доповнити статтю 9 Право бути обраним – частиною 7:

7. Особа, що брала участь у повторному голосуванні на виборах Президента України, які були визнані такими, що не відбулися, відповідно до частини дев’ятнадцятої статті 85 цього Закону, не може бути висунута кандидатом на пост Президента України на повторних виборах, призначених у зв’язку із виникненням вказаних обставин.

Були все ж таки здорові думки бодай в декого з депутатів!

Висловлюють люди і нині доречні правки щодо явки виборців:

– або зазначити в законі, що коли 30% чи 40% у першому колі голосують ПРОТИ ВСІХ – тоді вибори визнаються такими, що не відбулись (для другого туру – 51%);

– або для тих, хто вважає наявність голосування ПРОТИ ВСІХ не демократичним (?!), можна запровадити поріг явки: коли до кабінок для голосування завітало менше визначеного законом відсотка виборців – тоді вибори не відбуваються.


Словом, це все слушно, доречно і очевидно. Очевидно, якщо керуватися чуттям Здорового Глузду, але позаяк нар.обранці ним зовсім не керуються у своїй діяльності, а також з огляду на те, що кожна Система прагне до самозбереження – в найближчі дні нічого подібного не станеться: фантастика тому і є фантастикою, що лише провіщає, зазирає у Майбутнє, а не перетворює його на Дійсність прямо зараз.


«Ти тут усілякого нагородив, а в чому все ж таки смисл ПРОТИ ВСІХ?» – спитає Допитливий Читач. А смисл надзвичайно простий і лежить він поза правовим полем, поза рамками Системи.

Якщо кожен, кого не радує жоден нинішній пошукач посади Президента, таки прийде на виборчу дільницю і проголосує ПРОТИ ВСІХ – то це дозволить нам знайти, побачити одне одного, відчути плече соратника і нарешті в промовистому кількісному вимірі зрозуміти, скільки нас, незадоволених теперішніми політичними «розклАдами» (даруйте за злодійське слівце) насправді є.

І не треба боятися, що Твоє ПРОТИ ВСІХ додасть комусь голосів: ПРОТИ ВСІХ – це проти всіх: невже тут треба додаткового тлумача, аби зрозуміти цих два слова? ПРОТИ не може бути ЗА, так як Вогонь – це не Вода!


І най Тебе, Читачу, не збиває з пантелику облудний вереск, заламування рук і закочування очей з того чи іншого боку, мовляв, не голосуй ПРОТИ – не додавай очок іншому. Ніхто нікому нічого НЕ додає – це вже запиляна платівка і засмальцьована жахалка, розрахована на наше з тобою неуцтво та переляк. Увесь цей галас – це чергове розводилово. Ну і що з того, що юридично голосування ПРОТИ ВСІХ буцім як нічого не вирішує?


Це ЇМ (ВІН, ВОНА, ВОНО) нічого не значить, а для Тебе – навіть дуже вирішує.


Це ЇМ дуже хочеться, аби показник ПРОТИ ВСІХ був якомога нижчий, а краще, аби його не було взагалі, проте що Тобі з ЇХНЬОГО бажання?


ПРОТИ ВСІХ – це НЕ «за»: може вже досить казати, що чорне – то біле і навпаки?


ПРОТИ ВСІХ – це значить «Геть нероб-наперсточників з нашої вулиці взагалі!», а НЕ заміна однієї бригади на іншу!


Зрештою, це ЇМ голосування ПРОТИ ВСІХ нічого не додає, але аж ніяк не Тобі. Голосуючи ПРОТИ ВСІХ, Ти, Читачу, голосуєш не для НИХ, а насамперед для Себе. ВОНИ Тебе кинуть в будь-якому випадку, хто б не переміг у перегонах. Все одно Тебе мали, мають і надалі матимуть у всіх виборчих штабах тупою біомасою – не більше. Тож зроби не так, як тулять Тобі ВОНИ – а так, як хочеш сам Ти.


ПРОТИ ВСІХ – це своєрідний замір сил, шанс знайти і побачити свого однодумця з тамтого боку барикад, які поміж нами звели ВОНИ. Але на тому боці достатньо вже назбиралося тих, кого вже під карк дістав цей безглуздий дурдом і цирк в Країні.

Якщо ПРОТИ ВСІХ проголосує цілковита більшість, то це зробить чітко видимим те, що цього «голову держави» народ НЕ обирав! Тобто, усі ми знатимемо, що де-юре ти, може, і президент, але по-суті – зовсім не народний, чи то пак повністю не легітимний. Людською мовою кажучи – самозванець. Ну а як свідчить літопис, самозванці довго не живуть  ;)


ПРОТИ ВСІХ – це нагода нарешті побачити, почути одне одного по обидва боки Дніпра і 49-ї паралелі☩☩☩)

_________

Примітки:

)

Прийняти рішення – чистої води російськомовний канцелярит: від принять решение. Мало би бути: ухвалити рішення або ж просто – вирішити.

Не хотів окремо зупинятися на суто мовних ляпах наших законописак, та все ж: мова – це відбиття думки. Яка мова у наших нардепів, така і ясність думки та наявність знань. Чого від них ще очікувати і сподіватися?

☩☩)

Схожу нарізку можна зробити про прихильників будь-якого висуванця на посаду Президента, тому прохання цю ланку не сприймати як «проти Янека», чи «за Джулю» – а поставитися до неї як до першої ліпшої, що під руку трапилася. Загалом погодьтеся, добірка дуже і дуже показова і наочно показує як виглядає певний прошарок, звиняйте, «виборця» – без жодної прив’язки до виборчих барв: такі голосувальники в тій чи іншій кількості є серед шанувальників кожного кандидата.

☩☩☩)

49 паралель найдовша паралель, що перетинає Україну зі Сходу на Захід і умовно ділить її на Північ та Південь. Подібно як Дніпро є межею між Сходом (Лівобережжям) та Заходом (Правобережжям) країни.


Під час написання замітки випадково наткнувся на такі віршовані рядки:

* * *
Скільки політиків різних пород!

Скільки політиків! Бідний народ.

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

Кожний отаман або кандидат!

Чуха потилицю добрий наш сват…

Ось де недоленька, ось де біда,

Преться в політики миша руда!

Тільки «аз-буки» хто-небудь утне,

Духом Жореса від його вже тхне!

Каже: «Спасу, доведу тільки я…»

Глянеш — нікчемне, дурне, як теля.

А на Вкраїні гарячі часи,

Треба і сили, і рук до коси,

Треба в’язати убогі снопи.

Треба орати гулящі степи…

Місто порожнє. Умерло життя.

Всюди на вулицях повно сміття.

От би вагонів хоч п’ять із біди

Наших «лойд-джорджів» послати туди.

Кожному дати мітлу чи косу…

Ти ж говорив: Україну спасу…

Маєш нагоду… мети і коси,

Край свій мітлою й косою спаси.

Олександр Олесь

(1878 — 1944)

Геній – він завжди Пророк! Таке враження, що поет зараз тут, серед нас….

Я в Аргентині.

лютого 2, 2010

Знаю, що в Україні зараз холодно, знаю, що люди хворіють, знаю, що всі потомилися вже й від холоду, й від політичної реклами, але все одно пишу це. Не для того, щоб подражнити, а щоб трошки поділитися позитивом. До того ж, може вам ще й цікаво буде.

Так, я дійсно на позитиві, хоч мене й самого це дивує. Я рідко їжджу за межі України, бо мені за її межами одразу ж стає некомфортно і швидко стає нудно. Але нас приїхало на зйомку багато, компанія весела, а Буенос-Айрес здається доволі приємним містом – мені, принаймні, подобається.

Щоправда, не знаю з чого почати. Плану оповіді в мене немає, фотографій викласти не можу, а враження є, тільки ж як їх правильно передати? О! Буду видавати окремі думки такими собі незв’язаними нотатками, а ви вже самі ліпіть їх докупи! Класно я вигадав? Авжеж! ;)

Тут зараз дуже тепло. Спека. Десь приблизно +30 – коли більше, коли менше. За час мого тут перебування, мабуть, два дні були дещо хмарними, один день був доволі дощовим, всі інші дні сонце жарить просто немилосердно. Я вперше в житті користуюся захисними кремами, до того ж – з великим рівнем захисту від сонця, але все одно трохи припікся. Ті ж наші, які менш чутливі до сонця, ніж я, вже так позасмагали, що схожі на місцевих. Трохи дістає алергія – чи то через сонце, чи то через різкий стрибок з холоду в тепло. На руках з’явилася не дуже приємна висипка, з якою успішно, я так сподіваюсь, бореться якийсь засіб, куплений в місцевій аптеці.

Коли я збирався до Аргентини, від друзів та колег дізнався, що головною місцевою стравою є знаменитий аргентинський стейк. Приємна новина для людина, яка не вживає м’яса, але реальність виявилася ще менш приємною. Перші відвідини місцевих ресторанів показали, що стейки тут просто величезні, вони всюди, а крім них, тут є багато іншого м’яса, і дуже небагато їжі без м’яса. Але, як не дивно, голодним я тут не лишаюсь. Їм багато доволі одноманітних салатів, часом доповнюю їх якимось омлетом, рисом чи – о вчорашнє щастя! – гарбузовою кашею. Салати виглядають так: нарізка різної городини – зелень, морква, цибуля, варений буряк, квасоля, капуста, огірки, помідори, ще там щось – все це або подається вже у готовій комбінації, або ти сам накладаєш чого скільки хочеш. Потім поливаєш олією, оцтом, майонезом, кетчупом, ще там чимось – і їси. Такі салати. На перший погляд – смачно. На другий – нормально. Зараз вже, чесно скажу, приїлося. Але інших варіантів немає. Пару разів пробував замовити рибу – це було щось просто жахливе. Можна спробувати замовити в інших ресторанах – але значно дорожчих, а я не все собі можу дозволити. Супів ніде не можу знайти, про борщ навіть не мрію. Коротше кажучи, їжа поживна, її багато, але якась вона не дуже смачна. Хоча, я може ще просто не знайшов потрібних ресторанів?

Кава. В багатьох місцях вона просто жахлива, в багатьох місцях вона дуже непогана. Хоча, в таку спеку все частіше хочеться кави холодної, та вона чомусь далеко не всюди є. Місцеві, переважно, п’ють мате, всі ходять із своїми персональними “калебасами”, чи як там вони правильно називаються, і ці “калебаси”, на будь-який смак та вибір, продаються усюди. Я маю на увазі, таку спеціальну чашечку з трубочкою для пиття мате. З моїх знайомих, здається, лише Олег Артим (музикант групи “Qарпа”) є великим любителем мате, але я вже йому колись подарував цей “калебас”, тому дуже сподіваюся, що везти такий подарунок мені нікому не доведеться. Вони виглядають не дуже зручними для транспортування, а в мене й так вже купа замовлень на сувеніри, але допустимий ліміт вантажу я перевищив ще дорогою сюди.

Курва! Так іспанською називається поворот. Не те, щоб я почав розмовляти іспанською, просто слова, які схожі на наші непристойності, викликають у нас у всіх підвищений інтерес. Так слово, пов’язане із “забороною”, звучить схоже на “проїбідо”, а яйце пишеться як “huevo”. Але й інші слова я також намагаюся вивчити. Тільки мені не дуже вдається. В літаку була ігрова програма, яка допомагає вивчати деякі слова. Я всю дорогу вчив, але мало що запам’ятав. Добре, що тут є перекладачі й добрі люди, які краще за мене спілкуються іспанською. А то англійську тут народ не дуже знає. Таксисти люблять спитати “ду ю спік інгліш?”, але потім, як правило, розмовляють іспанською. До речі, про таксистів. Вони усі слухають доволі нормальну музику. І, що особлиово приємно, ця музика звучить з радіо. І це, як правило, хороші світові хіти, місцевий фолк-рок або… хеві метал! Так-так, я слухав тут у таксі хеві-метал!

А ще я бачив багато хеві-метала на футболках – багато аргентинців ходять у футболках з назвами металічних команд. Багато дредів. Багато татуювань. Багато пірсінга. Багато різноманітних вусів-борідок. Багато ірокезів. Багато бруду і смороду – але це вже інше.

Про танго варто згадувати? Воно тут всюди – його грають і танцюють на вулицях, його продають у крамничках одягу, взуття, аксесуарів, музики, сувенірів. Вас запрошують на великі танго-шоу, а не хочете – ви знайдете таке шоу на будь-якій туристичній вуличці. Туристів, до речі, багато. А для туристів багато готелів і туристичних центрів, де туристи безкоштовно можуть отримати необхідну інформацію.

Архітектура мені дуже подобається. Колоніальний стиль, сучасний стиль, купа різних поєднань та експериментів. Багато пам’ятників. Багато цікавих дерев та інших рослин, як вони називаються – не знаю. Але виглядають гарно і незвично. Взагалі, фактур для зйомок кліпів тут неміряно. Мав би можливість – зняв би щось тут із задоволенням. До речі, і люди місцеві, мабуть, знімалися б у кліпах із задоволенням, бо поводяться доволі привітно і завжди позитивно реагують та фото- або відеокамеру.

Вулиці тут, переважно, двох типів – великі з двостороннім рухом і маленькі – з одностороннім. Ці вузькі вулички майже завжди паралельно-перпендикулярні, на кожному перехресті – світлофор, а в майже кожному кварталі – різноманітні імпровізовані та справжні паркінги, щоб заторів на вузьких вуличках не було. Великі вулиці, як правило, дуже сучасні, добре обладнанні, з якісним дорожним покриттям. Звичайно, є дороги й менш якісні, але загальне враження від доріг в Буенос-Айресі – позитивне.

Автомобілі тут класні! Дуже крутих сучасних багато не помітно, зате безліч різноманітних старих і дуже старих автомобілів, справжніх раритетів і таких, які я бачив раніше лише в американських фільмах. Мої улюбленці, з бачених, – старий автобус “Мерседес”, вантажівка “Форд” і якийсь ду-у-у-уже стильний “Порш” – мабуть, років так шестидесятих.

Тут багато дуже бідних людей. Значну частину їх ми зустріли на якійсь соціалістичній демонстрації в центрі міста. Демонстрація справила подвійне враження. З одного боку, за цих людей дійсно переживаєш, бо видно, що вони вийшли не за гроші, а за переконання і не від доброго  життя. З іншого боку, не дай їм бог такого соціалізму, в якому людей морять голодом, вбивають непосильною працею і нищать відвертим терором. А ще бідні люди часто зустрічаються на центральних вуличках, де вони просто йдуть, сидять, лежать, сплять, живуть. А ще є бідні квартали, які схожі на наші вітчизняні гаражні кооперативи. Щоправда, в цих “гаражах” живуть люди, а не машини, і вони часто мають по кілька поверхів, верхній з яких не має даху. Як нам пояснили, це такі місцеві хитрощі. Нібито, немає даху – немає й офіційно добудованої споруди, а немає споруди – немає податку на неї. І, до речі, між цими недобудованими “будиночками гаражного типу” є багато великих та маленьких, схожих і не дуже, футбольних майданчиків. На них завжди повно різноманітного люду. Очевидно, для багатьох тисяч молодих людей футбол – не лише відрада в не дуже радісному повсякденному житті але й шанс вилізти зі злиднів.

В багатих районах бідних людей не видно – мабуть, їх звідтіля просто виганяють. Або їх просто туди не пускають. Хоча якоїсь спецохорони чи поліції на вулицях видно небагато, але, мабуть, бідні люди знають, що вона десь поблизу точно є. А ще там майже усі парки огороджені та зачинені на замок. Вхід тільки для багатих, чи що?!

За рекомендацією свого канадського знайомого, я їздив до української греко-католицької церкви. Не на службу, а щоб подивитися, як живе українська громада. Храм св. Покрови, який освячував Йосип Сліпий і який відвідував Папа Іоан Павло Другий, виглядає доволі охайно. Без зайвої помпезності, але зі смаком і цілком по-українському. Всі написи – українською мовою, кольори – переважно, в жовто-синіх тонах, на вівтарі – мозаїка Святої Покрови, на вікнах – вітражі. З обох боків від вівтаря стоять прапори України та Аргентини, на малюнках, крім ликів святих та Ісуса Христа, є зображння Стародавнього Києва та України-Руси. Служба правиться українською мовою, дуже гарно співає хор. Людей на службі було близько п’ятидесяти, кілька з них – явно, не українці. Після служби ми трохи поспілкувалися з місцевими українцями. Виявилося, що етнічних українців в Аргентині не менш, як пів мільйона, але активного діаспорного життя вже немає. Багато хто вже й не ідентифікує себе з Україною. не знає мови, не цікавиться культурою. Ото тільки ті люди, які гуртуються навколо церкви, ще якось трохи цікавляться тим, що відбувається в Україні. Звісно, краще живуть ті, які приїхали туди давніше, а нова еміграціє все ще бореться за нове життя. Зате часто зустрічаються арегентинці, які, дізнавшись, що ми з “Укранії”, кажуть: “О, в мене друг українець! О, в мене батько родом з Одеси! О, в мене українське прізвище, бо моя сім’я десь сто років тому приїхала сюди з України!”…

І наостанок кілька слів про помітні відмінності. Зрозуміло, що Аргентина й Україна знаходяться майже на протилежних кінцях земної кулі. Але різниця полягає не лише в тому, що тут ще тільки північ, а в Україні вже п’ята ранку, і не лише в тому, що у нас зараз холодна зима, а тут – гаряче літо. Тут зовсім інакший ритм життя. Тут усі усе роблять дуже непоспіхом, неквапливо. Тут більшість магазинів, ресторанів та кав’ярень не працюють увечері та у вихідні дні. А ще тут жоден таксист не спробував нас надурити… Отаке… :)

“Я сьогодні від вас від’їжджаю…

січня 21, 2010

…Боронити ріднесенький край. Може вернусь, а може – не знаю. Ти про мене, дівчино, згадай!”. Так співається у пісні під трековим номером три у збірці “Українська Героїчна Пісня” (http://www.umka.com.ua/ukr/catalogue/rock-and-alternative-2/ukrajins-ka-herojichna-pisnja.html). І хоч нічого героїчного у моєму від’їзді поки немає, можна вважати, що згадані тут рядки мені пасують. “Я сьогодні від вас від’їжджаю”, – бо вже через кілька годин вирушаю на літак. “Боронити ріднесенький край”, – бо їду брати участь в телепроекті БУМ (http://bum.inter.ua/uk/), в якому маю бути капітаном команди рідного Луцька. “Може вернусь, а може – не знаю”, – бо летіти туди далеко, довго і страшно, а конкурси там такі, що якби я знав про них раніше, навряд чи дав би згоду на участь. Ну а це: “Ти про мене, дівчино, згадай!” – просто завжди дуже приємно… ;)

Якщо ж ви тут, в Україні, без мене почнете національно-визвольну революцію, то дайте знати – я буду вас морально підтримувати з-за кордону і навіть з-за океану! :D

Якщо ж ви не будете дуже поспішати з її завершенням, то я повернуся і з задоволенням до вас приєднаюся! :)

Завтра вибори – йду голосувати!

січня 16, 2010

От тільки за кого саме голосуватиму – так поки й не визначився. Як виявилося, передвиборча кампанія на мене абсолютно не вплинула. Звісно, я й не дуже нею цікавився, але все ж таки я не надто пасивний громадянин і не знаходився у повній ізоляції, тому кандидати мусили би хоч мінімально поборотися і за мій голос. Хоча, вони й поборолися – мінімально. Я випадково натряпляв на щось в телевізорі чи в радіо – коли, силою обставин, знаходився в полі дії чиїхось телевізорів чи радіоприймачів. Я бачив бігборди, бачив намети, бачив агітаторів у спецформах. Мені періодично тицяли якісь папери на вулицях, але я їх не брав. Мені траплялася якась інформація в інтернеті, але читав я далеко не все і не про всіх. І, як результат, я й досі не змінив свою точку зору стосовно варіанту “не підтримую жодного кандидата”.

Однак, цей варіант має свої певні особливості – або – він, умовно кажучи, має свої відтінки. В умовах, коли суспільству вже нав’язали точку зору, що в другий тур вийдуть два конкретних кандидати й інших варіантів просто бути не може, голосування “проти всіх” може перетворитися для мене на “проти двох”. І в цьому варіанті, коли ти точно знаєш, що за жодного з двох голосувати не будеш, виникає питання, за кого з шістнадцяти голосувати? Спробую піти методом відкидання. Звичайно, я не фахівець, не аналітик, тому всі свої судження значною мірою будую просто на основі власних вражень та емоцій. Отож, рухаюсь за списком ЦВК…

За Богословську Інну Германівну не голосуватиму, тому що не вірю їй точно так само, як не вірю Тимошенко, не знаю за нею жодної чесноти, впевнений, що головна її функція в політиці – агресивна демагогія на різноманітних ток-шоу. Вважаю її однією з тих політиків, які навмисно мутять воду, щоб її боси у тій воді рибку ловили.

Бродського Михайла Юрійовича вважаю чоловіком розумним і заможним, для якого політика – просто гра, спорт, хобі або розвага. Чомусь мені так здається. Він мені дуже схожий на людину, яка вже достатньо всього досягнула у житті, і щоб не нудьгувати, займається політикою – проти когось воює, когось звинувачує, когось захищає. Як би там не було – за нього не голосуватиму.

Гриценко Анатолій Степанович – один із тих кандидатів, за якого я би міг і проголосувати, і агітувати. Давно йому симпатизую і він, мабуть, перший з вісімнадцяти кандидатів, кого би я з найменшим внутрішнім спротивом хотів би бачити Президентом. Але є два чинники, які заважають мені віддати йому свій голос беззаперечно. Перший – щось у мені, щось підсвідоме, заважає повірити в нього остаточно. Можливо, це мої власні комплекси недовіри до людей і, особливо, до політиків, а можливо – це результат впливу на мене якихось критичних матеріалів та зауважень, які доводилося чути або читати. Зрештою, є ще другий чинник – команда. Я не знаю людей з команди Гриценка, я не знаю, хто прийде до влади разом з ним, адже свою “Громадянську Позицію” фін формує не так давно й, мабуть, не так ретельно, як би воно мало бути. А немає команди – немає Президента. Адже, якби я вірив, що Президент може бездоганно впоратися з усіма своїми обов’язками самотужки, я, можливо, і сам у Президенти балотувався б… ;)

Костенка Юрія Івановича я давно заніс до списку тих націонал-демократів, які, висуваючи гарні та приємні моєму українському серцю гасла, насправді нічого корисного для України не роблять. Переходить собі Юрій Іванович з посади на посаду, міняє крісло на крісло, при цьому говорить те, що потрібно, але нічого конкретного не робить. Або робить, але ніхто цієї титанічної роботи не бачить. Як би там не було, я знаю, що Юрій Іванович не бідує, поводиться обережно і не ризикує. Просто знає за кого вчасно підняти руку і як домовитися. А такий Президент мені не потрібен. :)

Литвин Володимир Михайлович ніколи в мене не викликав жодної симпатії. Не вірю йому ні на грам, вважаю його інтриганом і кар’єристом, з яким ще доведеться розбиратися, як саме він служив Україні в різні часи та на різних посадах. Зрештою, впевнений, що сам Литвин на крісло Президента зовсім не націлюється – йому й Головою ВР живеться дуже непогано. А на вибори він пішов з прицілом на інші вибори – які в нас ще попереду. Адже потрібні Володимиру Михайловичу свої люди не лише у Верховній Раді, але й у місцевих органах влади. Та, зрештою, як би там не було, Литвин – категорично ні!

Мороз Олександр Олександрович, точно так само, як і вищезгаданий Володимир Михайлович, ніколи не мав ні моєї симпатії, ні довіри. Єдине, що на відміну від пана Литвина, менше був при владі й менше мав можливостей тією владою покористуватися. Але, разом з тим, Олександр Олександрович вміє плести інтриги нічим не гірше за Володимира Михайловича і страждає не меншою кількістю маній, ніж він. І як тільки в Олександра Олександровича виникає якась чергова політична манія, він готовий на будь-які методи заради досягнення цієї мети. На щастя, не все і не завжди панові Морозу вдається, а то би ми з вами вже давно стали учасниками нових соціалістичних експериментів. Отож і Мороз – ні, категорично!

Про Пабата Олександра Вікторовича я, практично, нічого не знаю. Бачив тільки багато прапорів “Громадянського активу Києва”, але що ті прапори доброго зробили, я теж не знаю, тому й голосувати за них не буду. :)

Противсіх Василь Васильович, на мою думку, даремно придбав собі таке прізвище. Бо проти всіх – значить, в тому числі, й проти народу України. А як ні, то треба було вибирати подвійне прізвище – для уточнення.  Наприклад, Василь Васильович Противсіх-Кандидатів або Противсіх-Політиків,  або Противсіх-Злочинців, або ще якось так. А то дуже неконкретно виходить у Василя Васильовича. Хоча, коли я бачив і слухав його на програмі у Вахтанґа Кіпіані, Василь Васильович викликав у мені симпатію та довіру. Однак, дуже недостатню, щоб віддати йому свій голос… ;)

Про те, що Ратушняк Сергій Миколайович є кандидатом в Президенти, я дізнався лише тоді, коли проглядав список кандидатів перед написанням цієї статті. Зрозуміло, що просто зараз я не можу раптом вирішити голосувати саме за нього. Тим більше, що про Сергія Миколайовича я знаю тільки те, що він якось так дуже агресивно виступив десь там проти Арсенія Петровича. Але цього виступу для завоювання моїх симпатій поки що замало. :)

Те, що я знаю про Рябоконя Олега Васильовича, я щойно вичитав у його біографії. Не розумію, навіщо йому це самовисування в кандидати, може просто заклався з якимись там колегами-юристами на якійсь там дружній вечері? А може й дійсно хоче Олег Васильович врятувати Україну своїм Президентством. Не думаю, що йому б це вдалося зробити, якби його вибрали. Але якщо його прагнення щирі – треба йому почати цю боротьбу з пошуку однодумців. А так це більше схоже на якусь гру або прикол.

А варто тут писати про моє ставлення до комуністів узагалі та до товариша Петра Миколайовича Симоненка зокрема? Гадаю, й так все зрозуміло. Якщо ж хочеться трохи конкретики, то я хоч трохи почну вірити Петру Миколайовичу лише тоді, коли він принципово їздитиме лише в громадському транспорті, житиме в “хрущовці”, а 90% усіх своїх доходів віддаватиме бабусям та дідусям, які його самовіддано підтримують своїми голосами.

Супрун Людмила Павлівна ще жодного разу не зробила собі зачіску, яка б мене не насмішила або не здивувала б, і жодного разу не сказала слова, яке би мене приємно потішило. Якщо ж вона ні сказати не може, ні виглядати не вміє, то що вона може зробити доброго на посаді Президента? Коротше кажучи, вміє Людмила Павлівна робити свій бізнес на політиці – хай собі робить. А прийде час, ми більш детально поцікавимося, що то за бізнес, куди інвестиції та які інновації. ;)

Тимошенко Юлію Володимирівну я свідомо пропускаю, бо, по-перше, вона – один з двох визначених претендентів на участь у другому турі, а по-друге, якби я, принаймні, допускав можливість свого голосування за неї, останні пів року я би провів на бігбордах, одягенним у білі шати з червоним сердечком на грудях.

Тігіпко Сергій Володимирович викликає в мені безліч різноманітних симпатій. Розумний, багатий, впевнений у собі, виглядає дуже непогано… Та чомусь всі ці маленькі симпатії не можуть скластися в одну велику. І не сприяють цьому ні його величезні рекламні плакати, ні якісна реклама, ні кількість сіті-лайтів з його зображенням, ні розрекламована книжка, ні навіть обіцянки відповісти на всі наші запитання. А ще Сергій Володимирович занадто довго десь пропадав. То він керує Національним Банком, то очолює передвиборчу кампанію Віктора Януковича, а потім раптом зникає й не менш несподівано з’являється – вже кандидатом у Президенти. А ще, якщо додати до цього мої не завжди приємні враження від деяких висловлювань Сергія Володимировича, складається цілісна картина моєї до нього недовіри. Йому свій голос не віддам.

З Тягнибоком Олегом Ярославовичем я особисто знайомий, регулярно з ним спілкуюся та співпрацюю. Свого часу мені навіть пропонували місце у першій десятці списку від ВО “Свобода” на виборах до Верховної Ради, але я відмовився. Я не є і не був ніколи членом “Свободи”, але багато поглядів поділяю та підтримую. Багато – але далеко не все. Наприклад, не подобається мені занадто сильна концентрація уваги на питанні національності. Я теж вважаю себе націоналістом, але разом з тим вважаю, що патріотом України і навіть українським націоналістом може бути не лише етнічний українець, але й людина іншої національності, яка народилася, живе і працює в Україні, дбає про її інтереси та виступає за її справжню незалежність. Мене цікавить не лише культурна, але й політична українська нація, а до її складу входять люди різних національностей. Крім того, в Олега Тягнибока, як і в Анатолія Гриценка, на мій погляд, немає повноцінної команди, яка би здатна була взяти на себе весь тагяр відповідальності за майбутнє країни і не лише взяти, але й гідно винести його. Я особисто знаю багатьох свободівців, з великою повагою ставлюся до них, до їхніх поглядів та переконань, але фахівців у сфері вищого управління серед них, на жаль, небагато. Якщо ж до цього додати ще й ті відомості, які я отримую із Тернополя, де “Свобода” набрала найбільшу кількість голосів на виборах до обласної ради, то бажання підтримувати Олега Тягнибока на виборах Президента України в мене стає ще менше. Однак, я голосував за “Свободу” на кількох останніх виборах, можливо, проголосую і на цих. Зрештою, якби Олег Тягнибок став Президентом, у мене би з’явилося більше можливостей реалізовувати свої ідеї розвитку сучасної української культури та підтримки нової української музики. :) )) Та я знаю, що поки в Олега Ярославовича шансів немає, однак я справді хочу, щоби побільше націоналістів було в місцевих органах влади і у Верховній Раді, тому хочу, щоб на виборах Президента Тягнибок набрав якнайбільше голосів.

В 2004-му році я активно та цілком свідомо підтримував Ющенка Віктора Андрійовича на виборах Президента України. Як відомо, Віктор Андрійович Президентом став, але обіцянок своїх перед народом України, на жаль, не виконав. З тим не менш, при всіх його недоліках та помилках, при всьому моєму небажанні агітувати за нього та підтримувати його, сам би я за нього також зміг би проголосувати. Шансів у нього, на мій погляд, також немає, але мій голос, відданий за Ющенка, свідчитиме про те, що я своїх переконань не змінив, і ні за Тимошенко, ні за Януковича голосувати не збираюся ні за яких обставин.

Віктор Федорович Янукович навряд чи має шанси коли-небудь отримати мій голос, хіба що він раптом колись принципово змінить свої погляди та переконання. Але цього ніколи не станеться, тому й говорити немає про що. Скажу тільки, що мене дратує формальний поділ України на Схід і Захід, мені страшенно не подобається негативний відтінок, який часто надають слову “донецький”, але я, на жаль, сприймаю інформацію “член Партії регіонів”, як ярлик. Я знаю багатьох справжніх патріотів України, які народилися та виросли на Сході, мені подобається Донецьк і я там знаю багатьох дуже приємних людей, але Партія регіонів, у моєму розумінні, це просто якийсь бізнесовий конгломерат.

І, нарешті, наш супер-герой, Арсеній Петрович Яценюк! Супермен, Бетмен та Спайдермен в одній особі! Наш Котигорошко!… Ні, не личить йому цей політ-технологічний образ, як не крути. Не викликає він довіри ні своїм словом, ні своїми фотографіями на смугастому фоні. А ще надто часто пан Яценюк стрибав з посади на посаду, не зважаючи ні на досвід, ні на фах. А до “спеціалістів широкого профілю” в мене недовіра здавна. Арсеній Петрович, звісно ж, чоловік розумний і талановитий, але не лідер нації й не Президент. І хоч я впевнений, що багато людей віддадуть свої голоси саме Яценюку, мого голосу серед них не буде.

Отож, підводячи підсумки, кажу, що мій голос завтра може отримати Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок або Віктор Ющенко. А може отримати й рядок “не підтримую жодного кандидата”. Все остаточно визначиться у кабінці для голосування. Але на вибори я точно піду й усіх вас щиро запрошую! І примусьте піти голосувати усіх, на кого маєте вплив! А за кого голосувати – вирішуйте самі. Головне, не проявляти пасивність та байдужість, бо з нашої з вами громадянської активності починається наша держава! ;)

Подаю з власними скороченнями:

січня 15, 2010

Дорогий Співвітчизнику!

У нас з Тобою одна Вітчизна – земля, на якій Ти народився і живеш, яку Ти успадкував від своїх батьків і яку Ти передаш у спадок своїм дітям. Ця земля – найродючіша, найщедріша і найкраща у світі бо вона – Твоя! На Твою землю завжди зазіхали вороги і недруги Твого народу. Сьогодні теж ведеться запекла боротьба за Твою землю. Її намагаються загарбати і поділити поміж себе не спитавши Твоєї згоди. Ти – господар цієї землі і тільки від Тебе залежить, чи збережеш Ти її і передаш своїм нащадкам кращою і заможнішою ніж отримав, чи змарнуєш, занапастиш і врешті втратиш, залишивши своїх дітей наймитами на ній!
Ти належиш до одної з найдревніших і найрозвиненіших націй на планеті. Твоя Нація дала світові геніальних поетів, художників, вчених, працьовитих людей, які творили і сьогодні творять історію, культуру, науку, промисловість і сільське господарство Твоєї країни і ще багатьох країн світу.
Твоя Батьківщина стала батьківщиною для понад 100 національностей і народностей, що спільно з Тобою проживають на цїй Землі. Ти живеш у злагоді з ними, шануєш їх і по праву очікуєш такого ж відношення з їхнього боку до себе.
Бог дав Тобі життя, Бог дав Тобі цю землю і найвищу владу в Твоїй Державі. Головний документ Твоєї Держави – Конституція юридично закріпила за Тобою цю найвищу владу:
Стаття 5. Носієм суверенітету і  єдиним  джерелом  влади  в  Україні  є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади  та  органи  місцевого самоврядування.
Право визначати і  змінювати  конституційний  лад  в  Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою,  її органами  або  посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Це Тобі належить найвища влада в Україні!
Як Ти розпорядився цією владою?

У 1991 році волею Бога і волею Народу Україна здобула незалежність. Народ доручив здійснювати владу у своїй країні своїм обранцям – органам державної влади і місцевого самоврядування. Сьогодні в Україні понад півтори сотні політичних партій прагнуть «здійснювати владу» від Твого імені. Всі вони мають прекрасні програми, головна мета яких – Твій добробут і Твоє процвітання. Але насправді Ти бачиш лише стрімке зростання ЇХНЬОГО добробуту і ЇХНЄ процвітання.
За 18 років незалежності замість добробуту і процвітання ми маємо зубожіння і занепад держави. Наша земля і все, що на ній, більше нам не належить, а належить жменьці наших «обранців» – слуг народу – Твоїх слуг!
Хто дозволив їм пограбувати ТВОЮ Державу, ТВІЙ Народ і збагатитись ТВОЇМ коштом?

Це Ти дозволив їм це зробити!

Це Ти добровільно віддав їм своє виключне право здійснювати владу у Твоїй країні і дозволив їм використати цю владу проти Тебе!
Щоб зберегти цю владу над Тобою вони поділили Твоїх співвітчизників за етнічними, географічними, мовними, релігійними і іншими ознаками і нацькували одних на інших.
DIVIDE ET IMPERA – поділяй і владарюй! Старе як світ правило, щоб тримати народ у покорі. Адже найбільше вони бояться, що народ об’єднається і візьме в свої руки землю і владу на ній.

Тож перше, що потрібно зробити – об’єднатись,
щоб повернути собі найвищу владу в країні!

Якщо Ти щиро вважаєш Україну своєю Батьківщиною і вболіваєш за Її долю, якщо Ти хочеш бачити Її заможною і процвітаючою країною, якою можна пишатись, яку шанують і поважають у світі, в якій щасливо живеться всім її громадянам – не будь байдужим! Лише об’єднання всіх свідомих громадян України – справжніх патріотів своєї Держави дозволить відновити справедливість у суспільстві і навести порядок в Державі. В Україні достатньо розумних і чесних людей. Ми повинні об’єднати їх всіх і залучити до будівництва Нашої Держави, якою зможуть гордитись наші нащадки. Не має значення, в якому регіоні Ти проживаєш, до якої церкви ходиш, якою мовою спілкуєшся і до якої партії належиш.
Всі ми належимо до єдиної Партії, ім’я якій – Український Народ! Ця партія має Статут, Прапор, Герб, Гімн і всі атрибути, яких не має жодна інша. Вона не виборює владу.
Їй належить найвища влада в Україні! Час усвідомити це і повернути собі цю владу!

17 січня Ти вирішиш, кому довірити найвищу владу в Твоїй Державі.
Але не досить зробити вірний вибір і чекати на позитивні зміни в Твоєму житті. Пам’ятай, що разом з найвищою владою Ти покладаєш на свого обранця найвищу відповідальність за долю Твоєї Держави, Твоє життя і майбутнє Твоїх дітей. Цю владу Ти даєш не для панування над Тобою, а для служіння Тобі. «Більший з вас нехай буде вам слугою», – сказав Ісус Христос своїм учням. Немає ідеальних провідників і ніхто за Тебе не зробить Тебе щасливим!
Тільки неустанна самовіддана праця кожного з нас і постійний контроль за владою приведе Україну до успіху!

Христос Рождається!
Україна переможе! Слава Україні!

Дорогу кандидатам!

січня 15, 2010

Їдемо вчора ввечері на таксі. Вже десь по дев’ятій, машин ще багато, але пробок і тягнучок вже немає. На перехресті біля стадіону “Динамо” раптом бачимо регулювальника. Доцільності в його присутності там абсолютно немає – на тому перехресті і в значно напруженіші періоди руху регулювальника не завжди побачиш. Але, коли вже їхали по Парковій Алеї, зрозуміли, заради кого стояв той недоречний, на наш погляд, “диспетчер руху” – нас наздогнав невеличкий кортеж автомобілів, начолі з міліцейським авто із увімкненими мигалками. “Па-а-а-б! Па-а-а-б!” – гнівно попросив нас дати йому дорогу. А дорога вузька, покручена і слизька, узбіччя завалені снігом, перед нами – колона автомобілів, зустрічний рух також досить насичений, “міліціонер з мигалками” їде, явно порушуючи правила збереження безпечної відстані, – наш таксист спробував зупинитись, але зрозумів, що це дуже небезпечно, тому вирішив їхати далі. Однак міліцейський автомобіль не вгавав – наблизився майже впритул, сигналить, блимає, коротше кажучи – нервується сам та нервує інших. Наш водій лається: “Де я тобі тут зупинюся?! Почекай – доїдемо до перехрестя, дорога розшириться – я тебе пропущу!”. Однак коли ми доїхали до перехрестя, там нашу таксівку вже чекав інший служитель порядку – зупинив і почав складати протокол. Ми спробували всі разом пояснити, що просто не могли зупинитися раніше і пропустити кортеж, але у відповідь отримали: “Мені наказали вас зупинити і покарати, тож можете мені нічого не пояснювати”. Ми все ж таки поцікавилися, через кого стільки шуму й клопоту – міліція на кожному перехресті по всьому маршруту, автомобіль супроводу, такий поспіх та галас?! Виявилося – повезли якогось кандидата. Пізніше інспектор ще сказав, що то Тимошенко, але мені чомусь мало віриться – занадто скромні автомобілі їхали в супроводі: всього один не дуже крутий “мерседес”, кілька скромніших автомобілів і навіть один “део-ланос”. Хіба може це Тимошенко так прикидається бідною? ;)

Зрештою, хто б там не їхав і як би не поспішав, мене такі речі щиро обурюють! І справа не в тому, що зупинили саме наше авто – я особисто зовсім не постраждав і всю цю ситуацію сприйняв навіть трохи весело – просто як невеличку пригоду. Але чому такий супровід повинен надаватися кандидату в Президенти? У нашої автоінспекції інших службових обов’язків немає? На дорогах все ідеально, тож, для розваги та підвищення напруженості руху, потрібно додати трошки екстріму? Інспектори занудьгували без роботи, тому повискакували на перехрестя – трохи порозважатися? Та й зрештою – може у нашому бюджеті з’явилися зайві кошти, які вирішено спрямувати на забезпечення таких проїздів? Адже кандидат у нас не один, та й кожен кандидат таких проїздів кілька за день може здійснити – є що рахувати!

Але найголовніше для мене в іншому – якщо наші кандидати так поводяться зараз, то що вироблятиме той, який стане Президентом?! Ціка-а-а-аво, цікаво… ;)

А кажуть, одна національно-визвольна війна почалася з того, що двоє шляхтичів одну жінку не поділили… Шановний Богдане Хмельницький! Ласкаво просимо до нас на дороги! :) ))

“ТІНЬ ГОБЛІНА”…

січня 9, 2010

…Так називається книга, яку я щойно закінчив читати. Я так зрозумів, що автор – Валерій Казаков – написав її російською, сам переклав білоруською, а нещодавно її видали в нас – українською. Не скажу, що переклад бездоганний, але читати мені було цікаво, щоправда, є багато помилок та похибок у тексті, та ще й обкладинка, як на мій погляд, просто жахлива. Але, як би там не було, мені видається ця книга вартою уваги, тому й рекомендую, бо далеко не в кожного потенційного читача виникне бажання її прочитати, якщо він просто побачить її на полиці книгарні. (Я б сам її ніколи не купив, якби не відчував справжнього голоду за хорошою україномовною книгою і, з огляду на це, не переглядав би майже кожну нову книгу, яку знаходжу в україномовному відділі книгарні “Сяйво”.) ;)

Ця книга про політику, про приховані механізми керування та впливу, про інтриги та ігри, про маніпулювання та підкуп, про функціонування бюрократичної системи взагалі та одного чиновника зокрема. Книга про Росію, але багато такого, я впевнений, є і в Україні. Мабуть, не все в цьому романі чиста правда, але підозрюю, що й чистої авторської фантазії – небагато. Зрештою, кожен, хто прочитає, хай судить сам. А я лише хотів би навести тут невеличкий уривок – з деякими скороченнями, але зі збереженням деяких особливостей тексту. :)

“Дивна річ – політика… – і гра, і бізнес, і можливість самовираження, і пристрасть, і наркотик, і все це в одному флаконі – ото вже справді диявольська суміш; варто її одного разу посмакувати – і все, загинула, пропала колишня людина; замість неї народжується хтось новий, нестримний, самозакоханий з тупою вірою в свою особливу роль, готовий перегризти горлянку кожному, хто зазіхне на його заповітне місце.

Ніцше, безумовно, правий зі своєю білявою бестією, але тільки частково. У переважній більшості випадків перероджена людина, набувши нової оболонки народного героя чи обранця, духовно ламається і перетворюється на звичайного безвільного слимака, що тремтить за своє місце. Його легко можна примусити виконувати найнеймовірніші та мерзотні завдання. І немає в світі нікого більш під’яремного, ніж ці, загалом, глибоко нещасливі люди. Хтось – одиниці, звичайно – намагається залишитися вірним своїм принципам, і то, як правило, до приходу у владу. І немає сьогодні в цій країні сили аморальної і продажної, ніж партія влади… Однак простому народові це невідомо, він продовжує свято шанувати своїх кумирів і після їхньої смерти, напружуючись з останніх сил, споруджує їм помпезні монументи, незважаючи на голод і руїну, що панує навкруги…”.

П.С. Заплатив за книгу 43 грн. 75 коп., кому цікаво. Якщо захочете придбати, але не знайдете в продажу, спитайте у видавця – http://www.publisher.at.ua/

П.П.С. Влучний, до речі, термін – міжлизень! Хто прочитає – той зрозуміє! ;)

НОВОРІЧНИЙ СЮРПРИЗ ВІД ГУРТУ “ТАРТАК”!

грудня 31, 2009

Три роки тому вийшов п’ятий альбом “Тартака” – альбом пісень про кохання “Сльози Та Соплі”. Після того “Тартак” випустив кілька окремих проектів, таких як “Не Кажучи Нікому” та “Лицарський Хрест”, але прихильники вже більше року з нетерпінням очікували виходу нового альбому “Опір Матеріалів”. І ось, нарешті, після подолання різноманітних перешкод, мужньо витримавши всі непередбачені затримки та невдачі, “Тартак” його випустив! Кому цікаво – завантажуйте звідсіля: http://opir.tartak.com.ua

Приємного вам прослуховування! ;)

Наближається “Наше Різдво”!

грудня 29, 2009

Так сталося, що два роки тому я став Ангелом. Не в тому сенсі, що вознісся на небеса, а в тому, що виконував роль Ангела у головному концерті фестивалю “Наше Різдво”. Тоді шоу вдалося дуже яскравим та видовищним, а його телеверсію мала можливість подивитися вся Україна в ефірі каналу “1+1″. Організатори фестивалю, які перший фестиваль організували і провели власним коштом, дуже сподівалися, що високий рівень першого фестивалю забезпечить йому подальше існування, в тому числі й за рахунок зовнішнього фінансування. Однак з’ясувалося, що на Рідво в Україні не так просто знайти кошти. А тут ще й Криза нагодилася, тож другий фестиваль знову проводився власним коштом організаторів, щоправда вже значно скромніше і цілеспрямованіше – не в Київському Палаці Спорту, а у Львівському Оперному Театрі (пишу все з великої літери, бо вже забув, що тут пишеться з малої, а що з великої). Цього року планувалися концерти “Нашого Різдва” в обох місцях проведення фестивалю минулих років, бо деякі державні структури пообіцяли фінансування. Як і слід було очікувати, обіцянка виявилася цяцянкою, тому “Наше Різдво” знову буде лише у Львові. Тож запрошую усіх бажаючих на концерти до Львова 12-го або 13-го січня! :)

Кого цікавить більш детальна інформація, заходьте, будь ласка, сюди: http://nasherizdvo.com/

Знайте, з ким маєте справу! :)))

грудня 26, 2009

Сьогодні вранці отримав ось таке привітання від Саши Кольцової або просто – “Крихітки”. Я сам повеселився, вирішив і вас трохи повеселити… ;)

http://en.tackfilm.se/?id=1261785109295RA20